Архітектори (вихованці та викладачі) Вищої політехнічної школи Львова проєктували / реконструювали більшість релігійних споруд міста. Одним з таких архітектурних рішень у місті – є сакральний комплекс, що знаходиться на вулиці М. Лисенка 43. Сьогодні тут функціонує Львівська православна богословська академія, монастир та храм св. Іоана Злотоустого, а первинно діяв монастир жіночого згромадження францисканок Найсвятішого Причастя.
Проєктування комплексу у 1877 р. зумовило певні дискусії. Їх вирішив проєкт одного із найвідоміших архітекторів міста Юліана Захарієвича, якого вважають основоположником місцевої архітектурної школи та яскравим представником львівського історизму, випускника (1852–1857), ректора (1881–1882) та довголітнього професора Політехнічної школи міста. Він звернувся до настоятельки і запропонував безоплатно зробити креслення, а також контролювати всі види робіт. Саме його розробки отримали схвалення і настоятельки, і львівського магістрату.
Керівництво будовою монастирського комплексу здійснював інший представник Політехнічної школи – Юзеф Каєтан Яновський. До Львова цей архітектор переїхав у 1874 р., згодом тут отримав посаду архітектора цивільного, а також був членом другого урядового екзамену з будівництва. Обрали його очевидно із тих міркувань, що мав добрий досвід у сфері архітектури та будівництва, який набув на еміграції у Франції. І вже в часі керівництва будовою монастирського комплексу ділився досвідом зі студентами Політехнічної школи. Адже упродовж 1889–1903 (весняний семестр) навчальних років викладав там предмет «Енциклопедія будівництва». Будівельну тематику він висвітлював й у виступах в Політехнічному товаристві.
Цікавий факт, при освяченні храму, згідно з давньою традицією, «скриньку з мощами» в головний вівтар мав замурувати основний архітектор проф. Юліан Захарієвич, однак йому, як протестантові за віровизнанням, у цьому відмовили. Місію доручили Юзефу Яновському.
Оздоби з каменю для монастирського храму виконував відомий майстер декоративного оздоблення будівель скульптор Леонардо Марконі. З 1873 р. призначений професором надзвичайним на кафедру рисунку і моделювання, а в 1892 р. – деканом архітектурного факультету Вищої політехнічної школи. Його велика і відома майстерна функціонувала тоді у головному корпусі школи.
Відомо, що стосунки із двома попередніми архітекторами Юліаном Захарієвичем та Юзефом Яновським у Леонарда Марконі склалися кардинально по різному. Професора Захарієвича скульптор називав своїм «приятелем артистичним». Спільно працювали вони і над виготовленням головного вівтаря для храму францисканок: проєкт авторства проф. Захарієвича, а проф. Марконі дещо модифікував. Вівтар, який виготовили з алебастру та мармуру мав форму євхаристичного трону, з великим куполом-балдахіном на арках і з п’ятьма мармуровими статуями ангелів. Марконі є автором тз. кропильниць, які знаходились з двох сторін при вході до храму. Стосунки Марконі з архітектором Юзефом Яновиським завершилися судовим конфліктом (по іншому проєкту).
До будівництва північного крила монастиського комплексу була задіяна фірма Івана Левинського – відомого архітектора-українця, випускника (завершив навчання з відзнакою), а згодом професора Політехнічної школи Львова. Викладаючи у Вищій політехнічній школі професор надавав можливість успішнішим студентам-українцям набувати фаховий досвід, на практиці у нього на фірмі.
До слова, між професорами Іваном Левинським і Юліаном Захарієвичем були добрі партнерські стосунки. За їхні спільні кошти було побудовано гуртожиток для студентів-політехніків (нині 32-й навчальний корпус).
У радянський період архітектурний шедевр десакралізували і використовували не за призначенням. До прикладу: храмові розписи забілили, престіл розбили, унікальне церковне оздоблення (вівтарі, амвон, лави, скульптури) понищили. Відродження святині відбулося в період незалежності. Впродовж 1990-х рр. всі приміщення, що на той час потребували значних ремонтних робіт, поетапно надали Православній Церкві, яка розмістила там свій навчальний заклад та монастир. До слова, у Львівській православні богословській академії сьогодні читають курси, як і деякі викладачі Національного університету «Львівська Політехніка», так і випускники. Варто відзначити, що у процесі реставраційних робіт у храмі відновлено й мармурові посудини для освяченої води, виготовлені за проєктом проф. Леонарда Марконі. На сьогодні у приміщеннях зроблено чимало ремонтно-реставраційних робіт для відновлення автентичності, а деякі – ще тривають.
Отже, плеяда викладачів й випускників Вищої політехнічної школи Львова творили чи реконструювали майже усі сакральні архітектурні об’єкти ХІХ – ХХ ст. у Львові. Як бачимо, сьогоднішній сакрально-навчальний простір Львівської православної богословської академії (раніше комплекс монастиря францисканок) є чи не єдиною такою величною сакральною спорудою у місті, до творення якої долучилося стільки архітекторів – викладачів/випускників Вищої політехнічної школи Львова.
За матеріалами: Цебенко А., Кметь В. Львівська православна богословська академія: від ідеї до школи (Львів, 2021), 172.
