У п’ятницю 23 лютого, напередодні річниці повномасштабного вторгнення, в читальній залі Науково-технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка» (вул. Професорська, 1) відбувся перегляд фільму «Маріуполіс 2».
Головним доповідачем і ведучим став громадсько-культурний діяч, регіональний представник Українського центру культурних досліджень Міністерства культури та інформаційної політики Ігор Гармаш, який є співзасновником Центру порятунку української культурної спадщини.
– Сьогодні, на жаль, не такий веселий захід відбудеться, а проте ми маємо для себе відзначити цей момент, бо завтра вранці внутрішнім своїм годинником відчуємо, що вже два роки, як відбулося повномасштабне вторгнення на нашу територію москалів. Але ми досі живі, наша держава є, і ми сподіваємося, що вона буде! – наголосив пан Ігор.
На захід планував завітати військовий аналітик, полковник ЗСУ Петро Черник, та через дуже складну в політичному і військовому плані ситуацію він не зміг відвідати подію. Ігор Гармаш підготував коротку відеоцитату, де військовий аналітик, зокрема, розповів, що з огляду на ситуацію у 2024 році, найімовірніше, ми перейдемо до окопної війни. На його думку, найбільші труднощі мають політичний характер. Головний чинник – Сибір. Там 40 % запасу ресурсів людства: ліс, нафта, газ, золото, метали і найцінніший ресурс – прісна вода. Також він додав, що для того, щоб ми могли по-справжньому видихнути, треба розв’язати п’ять проблем, а саме: розвалити російську федерацію; забрати ядерну зброю; відсікти від ресурсів; вступити до НАТО, а ще краще – прямий військовий союз зі США; cанація, тобто очищення росії від «вєлічія».
Після перегляду відеозвернення Ігор Гармаш розповів про історію створення фільму «Маріуполіс 2»:
– Як я вже анонсував, сьогодні ми дивимося фільм «Маріуполіс 2». Він вийшов в український прокат 17 листопада 2022 року. Раніше був презентований у всьому світі. Фільм змонтований з матеріалу, який литовський режисер Мантас Кведаравічюс встиг відзняти до того, як його вбили російські окупанти. Ця стрічка стала другим фільмом Мантаса, присвяченим українському Маріуполю. Ідея першого фільму з’явилась у нього навесні 2015 року, коли він їхав до Одеси працювати над іншим своїм фільмом – «Стасіс» – і вирішив додатково зняти грецьке поселення біля Маріуполя. Але Маріуполь його настільки зачарував, що він виділив йому окремий фільм.
Зйомки проходили протягом весни–осені 2015 року в місті Маріуполі, селищах Широкине та Сартана. Коли в лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення в Україну, Мантас вирушив до Маріуполя, щоби задокументувати ситуацію в місті. Втім це його і згубило. Режисер провів у Маріуполі близько місяця, знімаючи життя міста напередодні великої катастрофи. Однак наприкінці березня його взяли в полон російські військові і вбили. Перед цим він встиг зафіксувати життя міста під загрозою війни, де на той момент тривали бої за «Азовсталь», але ще стояв Маріупольський драмтеатр, жахливої події ще не сталося. Сам фільм змонтований з врятованих фрагментів відео, які зберегла його наречена Ганна Білоброва, що перебувала разом з ним у Маріуполі. Вона змогла вивезти відео до Литви, де з Дунею Сичовою, монтажеркою фільму «Маріуполіс», змонтувала стрічку.
У центрі сюжету – життя мешканців Маріуполя, які ховаються від російських обстрілів у місцевій баптистській церкві. Показано, як вони там заселяються, налаштовують побут, живуть і вимушено покидають свій прихисток. Люди обговорюють буденні справи, ведуть звичайні розмови, тональність яких поступово змінюється ― від бадьорої й оптимістичної до щораз тривожнішої. У фільмі є кілька спеціально записаних монологів місцевих жителів. Події в ньому розгортаються повільно, камера довго фіксується на одній точці. Атмосферу фільму створює і звук ― чути звуки вибухів, лунає стрілянина, та раптом радісно цвірінькають синички.
Світова прем’єра стрічки відбулася на 75-му Каннському кінофестивалі, де вона здобула спеціальний приз від журі «Золоте око».
Після перегляду фільму Ігор Гармаш розповів про коротке життя видатного режисера, творчу діяльність, а також про його сім’ю. Гості були під враженням від стрічки, ділились емоціями і переживаннями після побаченого.
Захід організовано з ініціативи партнерів, серед яких: Центр порятунку української культурної спадщини, «Кава Старого Львова», Центр мистецтв «АРТ-Простір», Благодійний фонд Нагірних, Foundation to Preserve Ukraine’s Sacral Arts, BISCOTTI, Arthouse Traffic.
