«…Рідко щось без змін потриває в світі –
Крутежем усе хутко йде.
Вір хіба що в ту перебіжну хиткість,
У добро, що пливе з-під рук!...»
(Северин Боецій «Розрада від філософії»)
Учні про Вчителя – корифея школи термометрії у Національному університеті «Львівська політехніка» професора Богдана Івановича Стадника.
«В нас є тема «Шумова термометрія» і потрібно розробити вторинну апаратуру до шумового термометра. Займетесь?» Так у жовтні 1977 р. почалось моє знайомство з Богданом Івановичем Стадником, на той час керівником науково-дослідного відділу № 204 НВО «Термоприлад».
З тих пір відбулось багато подій, були досягнення, були втрати. Однак, повертаючись подумки до цієї зустрічі, запитуєш себе: чи випадковою вона була? Як би склалась моя доля, коли б не було цієї зустрічі? Мабуть, ніхто не дасть відповіді на такі питання, але і 100-відсоткових випадковостей у природі, скоріш за все, не існує.
Отож, знайомство з колективом відділу і далі робота по шумовій термометрії, до якої я, правду кажучи, був зовсім не готовий. Перше з моїх вражень було – здивування: у відділі, який займається простим виміром температури (так мені тоді здавалось) є 7 (чи 8, зараз точно не пригадую) кандидатів наук? Якщо керівник з науковим ступенем, то це ще більш-менш зрозуміло. Але ж тут на рівні з керівником є інші працівники-кандидати наук. Були і інші відділи, у яких було один, два, а то і жодного кандидата наук.
З плином років дещо забувається, дещо згладжується, а дещо запамятовується назавжди. Після «Термоприладу» мені довелось працювати і в інших колективах. Однак такої домашньої, затишної, сприятливої обстановки як в колективі відділу № 204 НВО «Термоприлад» я більше не зустрічав. І це не тільки мої враження, а і інших працівників відділу, з якими я розмовляв уже багато років після «Термоприладу». І в цьому є велика заслуга керівника відділу Богдана Івановича Стадника. Тут проявилися його добрі людські риси – уважність до кожного працівника, зацікавлення не тільки його роботою, а і його домашніми проблемами, готовність допомогти у їх вирішенні. Це сприяло зростанню поваги працівників до свого керівника. Звичайно, як і в кожному людському колективі, були і свої труднощі і тертя, але Богдан Іванович завжди умів знайти оптимальне рішення. Відтак, авторитет його був беззаперечним.
Бувають події, які швидко забуваються, не залишаючи якихось помітних слідів, споминів. А бувають і інші події, які змінюють хід подій. Так і ця зустріч в далекому 1977 році з Богданом Івановичем Стадником, очевидно, змінила моє життя: під його керівництвом я захистив кандидатську, а потім і докторську дисертації, що дало мені змогу в подальшому займатись дослідницькою і викладацькою роботою.
Про Богдана Івановича Стадника доречним, думаю, буде вислів Сенеки «Той, хто робить добро іншому, робить найбільше добра самому собі», а також про людину, яка зробила добро іншій людині з вдячністю памятається завжди!
Тож з роси і води Вам, Богдане Івановичу! Многая і благая літ!
Зеновій Колодій
Штрихи до портрету Вчителя...
З Богданом Івановичем звела мене доля понад 40 років тому. Я, свіжо спечений інженер, дістався до роботи у науково-виробниче об’єднання «Термоприлад» в науково-дослідний відділ №4, яким керував тоді кандидат технічних наук, доцент Стадник Б.І.
Із самого початку знайомства з Богданом Івановичем мене приємно вразила його дружелюбність та щирість відносин навіть з такими новачками, як я і мені подібні, так і чисто родинна атмосфера у відділі, яку він щиро плекав і підтримував. У відділі, яким керував Стадник Б.І. не було навіть сліду, так званої «дідівщини», яка на той час тотально панувала у всіх радянських установах та колективах. Весь колектив відділу працював над серйозними проєктами, про що свідчить те, що основним замовником було Міністерство середнього машинобудування СРСР. Кожен працівник отримував від Богдана Івановича завдання згідно із своїми можливостями та здібностями, які він дуже чітко і безпомилково міг відкривати у працівників відділу. А тому кожен виконував свою роботу фахово, і що дуже важливо – із задоволенням, що без сумніву було великою заслугою Богдана Івановича.
Окрім чисто прикладної, дослідної діяльності, Богдан Іванович мріяв і про подальший науковий розвиток нашого НВО «Термоприлад». Для цього він згуртовував навколо себе як зрілих науковців, так і молодих перспективних працівників, які з часом захищали на проблематиці відділу свої наукові дисертації.
Слід також відзначити наполегливість Богдана Івановича як наукового керівника дослідників, які під його керівництвом провадили свої дослідження. Не одноразово він попросту змушував пошукувачів наукового ступеня успішно закінчити свої дослідження, коли у них траплялися певні наукові труднощі.
В результаті своєї плідної і невтомної праці професор Стадник Б.І. є на сьогодні відомим у широких наукових колах зачинателем «Львівської школи термометрії, членом кількох міжнародних академій, а також справжнім Вчителем з великої літери...
З роси і води Вам дорогий Вчителю!
Пилип Скоропад
До ювілею професора Б.І. Стадника
Б.І. Стадник народився 1 червня 1936 року в селі Гірне на Стрийщині, відомому за знаковими для української суспільності постатями – Василя та Євгена Нагірних, Романа Залозецького, селі, в якому ще бриніли спогади про нещодавні збройні змагання за Незалежність в україно-польській війні 1918 року, про криваві бої за Карпатську Україну 1939 року, зрештою, про збройну боротьбу 1940–50 их років на місцевих теренах. Поблизу Верхнє Синєвидне – батьківщина Петра Яцика, майбутнього мецената й підприємця, подвижницька діяльність якого – приклад до наслідування в наш час.
Після закінчення середньої школи амбітний хлопчина Богдан вступив у 1953 році на престижний радіотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту (за конкурсу – сім осіб на одне місце), де зіткнувся з черговим бар’єром – викладання відбувалося російською мовою. Довелося багато працювати над освоєнням нових знань. Пощастило на добрих вчителів, які не лише прищеплювали фахові знання, але й сприяли утвердженню людських якостей – співчутливості, готовності допомогти потребуючому, націленості на отримання позитивного результату. Серед них з приємністю згадує проф. Юрія Величка та доц. Володимира Кочана, вдячний за слушні поради і доброзичливість старшому на декілька років колезі, Феодосію Гриневичу, згодом академікові, провідному науковцеві Інституту електродинаміки АН України. В 1958 році закінчив інститут й був скерований Львівським раднаргоспом на роботу в окреме конструкторське бюро при заводі «Львівприлад».
З першим місцем праці, де знайшов однодумців: Володимира Лаха, Серафима Павловича, Володимира Осінчука, згодом Романа Бичківського та Петра Столярчука, пощастило (з філософського погляду ніщо випадково не відбувається – на всьому є печать Вселенського Розуму). Згуртована креативна молодь створила ядро НВО «Термоприлад» (Ювіляр відпрацював тут протягом 1958–1982 років) – організації виняткової, як на ті часи, за своєю доброзичливістю, розумінням свого покликання, національною самосвідомістю працівників. Мабуть, в другій половині ХХ сторіччя небагато було виробничих організацій з таким насиченням висококваліфікованими науковими кадрами.
Старші колеги піклувались, щоб молодші були морально задоволені працею, а це забезпечувалось високим рівнем організації виробництва і прані, неухильним підвищенням змістовності праці, створенням найсприятливіших умов для всебічного проявлення творчих здібностей кожного молодшого від себе працівника. Атмосфера «Термоприладу» кристалізувала характер Ювіляра, в свою ж чергу, Його поведінка була складовою морально – етичного та професійно – орієнтованого клімату об’єднання.
Тут починається масштабна співпраця з проф. Іваном Федиком – випускником Львівського університету ім. Івана Франка, якого за всесоюзним розподілом «занесло» аж у Підмосков’я. З’являється можливість розширення наукової тематики з вимірювання температури у навчальних закладах міста Львова – університеті ім. Ів. Франка та політехніці (охоче підтримана політехніками В. Кочаном, Є. Поліщуком, Є. Шморгуном). З’являється можливість готувати на прогресивній тематиці молоді наукові кадри як всередині «Термоприладу», так і у вузівському середовищі.
Коли виникла потреба очолити кафедру «Інформаційно – вимірювальної техніки» в політехніці (1982 рік), то розуміючи важливість цього завдання, довго не роздумував – дав згоду. Ювіляр не лише зберіг започатковане попередниками, зокрема, і щодо видавничої активності (як тут не згадати хоча би фундаментальну та унікальну «Енциклопедію термометрії», ретельно виконану за вагомою участі учня Ювіляра – проф. Ярослава Луцика), але й розвинув нові сфери діяльності, приділяючи передовсім увагу розширенню зв’язків із закордонними колегами, оновленню матеріальної бази кафедри через створення нових лабораторій, отримання сучасного обладнання.
Для ювіляра характерна налаштованість до контактування. То ж, коли молодий працівник кафедри Олександр Ришковський, перебуваючи на стажування в Німеччині (1987 – 1988 рр.) довідався про можливість широкомасштабної співпраці з Технічним Університетом Ільменау і поінформував про це проф. Стадника Б.І., то професор не вагався ні хвилини. При першій же нагоді проф. Стадник та доц. Ришковський одразу вирушили до Ільменау. Було налагоджено тісні контакти із керівниками кафедр Інституту вимірювань та сенсорних технологій Технічного університету Ільменау доц. Франком Бернхардом та проф. Ґердом Йєґером. У підписаній угоді про співпрацю була вписана дуже важлива стаття про можливість однорічного навчання студентів п’ятикурсників, які крім традиційного навчання самостійно виконували дослідження в межах теми дипломної роботи. Після завершення навчання студенти складали іспити з відповідних предметів та захищали дипломні роботи. Сформовані взаємоузгоджені та інтегровані навчальні плани забезпечили можливість отримання двох дипломів – українського та німецького від Технічного університету Ільменау, створили умови для їх комфортного перебування на європейському ринку праці.
Завдяки співпраці із фірмою «SIOS» (науковим керівником якої є професор Ґ. Йєґер) – одним із провідних науково-виробничих підприємств світового рівня, яка займається повним циклом розроблення, проектування, виготовлення та супроводження прецизійної нановимірювальної апаратури, зокрема нановимірювальних та нанопозиціювальних машин, вимірювачів шорcтості гладких поверхонь тощо, кафедра поповнилася новим структурним підрозділом – лабораторією прецизійної вимірювальної техніки у нанотехнологіях.
На отриманому не зупинився – знову спрацювала, як зазначила генеральний представник фірми «IFM Electronic» пані Каміла Машкова «харизматичність» професора. Так за участі невтомного Олександра, соратника Богдана Івановича в спілкуванні з німецькими інституціями, нав’язалася плідна співпраця з цією фірмою – провідною компанією Європи з розробки та виробництва сенсорів неелектричних величин і елементів автоматизації. Фірма безоплатно передала кафедрі низку найсучасніших промислових сенсорів і спеціального програмного забезпечення, планується створення спеціалізованої навчальної лабораторії.
Розвивається успішна співпраця із німецьким голдингом «Leoni», що забезпечує розуміння процесу побудови кабельної мережі автомобіля. У створеній навчальній лабораторії студенти набувають навичок інсталювання та обслуговування ультразвукового зварювального, монтажного та контрольного обладнання. Провідна компанія напівпровідникової промисловості «Сайпрес семікондактор Україна», яка теж відкрила лабораторію віртуальних вимірювальних засобів та програмування.
Доклався проф. Стадник й до надзвичайно активної (ось уже майже 30-річної) безпрецедентної співпраці із Закладом метрології та вимірювальних систем факультету електротехніки та інформатики Жешувскої політехніки. Саме завдяки міжлюдським особистим контактам плідно розвиваються взаємокорисні стосунки між цими міжнародними партнерами. Це і спільні семінари, наукові праці, обмін студентами, захисти дисертацій, написання спільних підручників, культурологічна та пізнавальної взаємодія, яка сприяє взаєморозумінню між нашими народами та країнами.
Ювіляр вміє завойовувати прихильність широкого загалу – молодших колег, керівництва, іноземних колег, підтримати в потрібну хвилину, сказати добре слово; виявити уважність до жінок. Професорові притаманна цікавість до життя в усіх його багатогранних проявах, любов до мандрівок, часто за кермом власного авта, заповненого місцевими та заїжджими колегами, спраглими цікавого спілкування. Дуже легкий «на підйом» – швидко підхоплює ініціативні пропозиції, охоче відгукується на нові можливості, любить товариство і товариські виїзди. Це й захоплюючі мандрування Карпатами, Урицькі скелі, героїчна Маківка, численні замки (Жовківський, Кам’янець – Подільський, Мукачівський, Олеський, Підгорецький, Теребовлянський). Для Нього характерні обережність і – водночас – відчайдушність, запальність у співах (загальноукраїнських та фольклорно – специфічних, бойківських), поєднання цікавого з корисним (Ґнєзно, Лєгніца, Ерфурт); почуття гумору – несподіваний візит до Східниці не на жарт сполошив молодого співпрацівника, що ніяк не очікував «шефа» на порозі свого помешкання. Обов’язкове відвідування знакових для українців місць – поховання М. Вербицького в Млинові, приміщення Української сільськогосподарської академії та Пантеону її професорів в Подєбрадах (Чехія), місця української пам’яті Праги, Варшави, Кракова та Перемишля, могили С. Петлюри в Парижі (ще за часів радянщини!).
Зберігає добру спортивну форму, вміло плекає бджолину общину, щедро ділиться плодами своєї праці з оточенням, а оптимістичне налаштування до життя, християнська філософія, зосередженість на Вічному, очевидно, допомагають йому долати непрості, а почасти й трагічні, життєві моменти.
Вміє цінувати дружбу – крім попередньо згаданих В. Лаха, С. Павловича, В. Осінчука, Р. Бичківського, П. Столярчука, І. Федика – це й Віктор Прохоренко (ще з «Термоприладу»), політехніки Зенон Готра, Віктор Яворський, Ярослав Буджак, Василь Чабан. Емоційно переживає за долю країни – персональною участю в голодуванні біля львівської Опери, солідаризуючись з голодуючими «на граніті» в Києві, підтримуючи Помаранчеву Революцію та Революцію Гідності, захисників України в українсько – московській війні.
Завдяки плідній та невтомній праці професор Стадник Б.І. є на сьогодні, шанованим професором і громадянином, відомим у широких наукових колах корифеєм школи термометрії у Львівській політехніці.
Орест Івахів