Журналістика без фотографії була б дуже бідна – переконаний другокурсник кафедри журналістики та засобів масової комунікації ІППО Львівської політехніки Роман Сакаль.
Хлопець перейняв захоплення і любов до фотографування від свого дідуся та мами, які професійно займалися цією справою.
– Мене завжди цікавила фотографія, а журналістика нероздільно пов’язана з фотографуванням. Через світлини можна багато показати світові. Мій дідусь займається фотографуванням, тож я все своє свідоме життя теж цікавлюся цією справою. Він фотографував на свій старенький «Зеніт», мав окрему кімнату, де проявляв фотоплівку, – мене захоплював його творчий світ, я любив заходити до тієї кімнати з ліхтарями, спостерігати за таємничим процесом, коли з темряви фотоплівки виринає вловлений момент із життя. Навіть коли з’явилися цифрові фотокамери, які спрощують процес фотографування, дідусь все одно працював своїм плівковим фотоапаратом. Він це захоплення передав мамі – у молодості вона багато фотографувала, а потім подарувала свій фотоапарат мені, десятилітньому. Спершу я сприйняв це як цікаву забавку, та згодом зрозумів: це можливість вловлювати красиві миті життя і ділитися ними з іншими, – розповідає Роман.
Про журналістику хлопець мріяв, ще навчаючись у школі. Та університет обирав за місцем розташування: Роман захопився Львовом, коли приїжджав сюди на екскурсію, тож після завершення навчання у школі вирішив переїхати в це місто.
– Для мене журналістика, навіть незважаючи на те, що ми тривалий час провчилися дистанційно, – це можливість розвинути соціальні навички. Тоді як ще рік тому мені було непросто підійти до людини і запропонувати сфотографувати її, тепер це роблю досить легко. Також стараюся максимально почерпнути від навчання, адже нас вчать багатьох методів подання та розповсюдження інформації. В університеті є дуже багато можливостей, і їх треба просто брати. Головне – бажання. З університету вирости кимось більшим, ніж студент, дуже просто, – поділився своїм баченням студент.
Роман не надто часто демонструє свої роботи. Припускає, що це через надмірну самокритичність.
– Часто видається, що потрібно було б більше продумати кадр. Тому стараюся розвиватися в цьому. Мені подобається класика, наприклад роботи Анрі Картьє-Брессона, військова журналістика – це перше, що мене цікавить у репортажній зйомці. Для мене це можливість передати подію, дати людям змогу зануритися в те, що відбувається, адже фотографія допомагає відчитати навіть більше, ніж передає текст. У поєднанні цього всього і є правдива фотожурналістика. Я впевнений, що фотографія здатна змінювати світ. Як, наприклад, світлина 1967 року з дівчинкою і квіткою. Ця робота показала людям, хто такі хіпі. Мені подобається, що фотографія, як казав британський фотограф Білл Брандт, не має жодних правил, тому можна досягати мети різноманітними способами. Я насичую себе фотографіями різних класиків, переймаю їхнє бачення, погляди, методи. Це багато чого вчить. Практичні навички також дуже важливі. Можна прочитати чимало книг про мистецтво фотографії, але так і не вміти фотографувати. Практика надзвичайно важлива, тому віддаю цьому перевагу, шліфую майстерність у виставленні налаштувань, підборі ракурсу, – зазначив мій співрозмовник.
Хлопець завжди носить зі собою фотоапарат, адже фактично впольовує цікаві кадри. Також любить робити автопортрети, які йому допомагають зрозуміти себе, свій настрій, знайти свій стиль і колір.
– Для мене фотографувати – це задоволення. Помітив, що найбільше подобається робити портрети, адже навіть очі можуть розповісти багато. Портрет – мій улюблений жанр. Кожна людина – це окремий всесвіт, і навіть через одне зображення можна багато відкрити. Завжди стараюся показати людину через її емоції. Це найбільше чіпляє. Мрію, щоб хоча б одна моя фотографія експонувалася на виставці світового рівня. Це вже буде моя внутрішня перемога і також визнання людей.
Вільний час хлопець присвячує прогулянкам, перегляду фільмів або читанню – йому подобаються детективи, фантастика. Каже, що для нього читання – це своєрідна медитація.
– Прогулянка Львовом для мене рівноцінна відпочинку. Це місто дуже домашнє, атмосферне, наповнене мистецтвом. Іноді, гуляючи, можу натрапити на затишне місце і просидіти там кілька годин за читанням книжки. Щодня ходжу пішки на пари. Насолоджуватися ранішнім Львовом – це для мене обов’язковий атрибут перед парами в університеті. Також люблю це місто за часту дощову погоду. Для мене це окремий вид насолоди, – додав на завершення Роман.
