Про досвід у науковій сфері та свій саморозвиток розповідає Марина Стасевич – магістриня фармацевтичних технологій, докторка хімічних наук, професорка кафедри технології біологічно активних сполук, фармації та біотехнології Інституту хімії та хімічних технологій, а також мисткиня з неабияким доробком.
– Розкажіть про свій шлях до здобуття такого високого кваліфікаційного рівня.
– Шлях почався з бакалаврату «фармація» на кафедрі технології біологічно активних сполук, фармації та біотехнології Львівської політехніки. Було цікаво вступити на таку спеціальність. Вона близька до медицини, стосується виробництва лікарських препаратів. Тобто тих препаратів, які ми з вами купуємо в аптеці та якими лікуємося. Потім закінчила магістратуру зі спеціальності «технологія фармацевтичних препаратів» на тій самій кафедрі й отримала диплом магістра фармацевтичних технологій. У мене тато та мама мають хімічну освіту, тож гени, так би мовити, взяли своє. Цікавість до хімії, зокрема органічної, яка є невіддільною частиною створення активних речовин ліків, узяла гору. Спочатку були, відповідно, аспірантура та захист кандидатської дисертації у 2006 році зі здобуттям наукового ступеня кандидата хімічних наук. А за 14 років я вже захистила докторську дисертацію.
– У чому полягає основна ідея ваших розробок і що їх поєднує?
– Моя докторська робота стосується похідних 9, 10-антрахінонів, які відомі насамперед як протипухлинні препарати. Тобто дуже багато досліджень були пов’язані з протипухлинною активністю, і після захисту докторської ми й далі працюємо в цьому напрямі. Багато публікацій є у високорейтингових журналах, які стосуються власне досліджень протипухлинної активності. У деяких роботах ми досліджуємо й інші біологічні активності цих сполук, і все це для потреб медичної хімії.
– Як ви оцінюєте розвиток фармацевтичних технологій в Україні на сьогодні?
– Нині, у стані війни, дуже важко, це був великий виклик для нашої фармацевтичної промисловості, оскільки багато підприємств постраждало. Зокрема, компанія «Фармак» втратила великі склади під Києвом, компанія «Дарниця» також постраждала. Але все-таки вони змогли взяти все під контроль і працюють дуже плідно відповідно до міжнародних фармацевтичних стандартів. Навіть у цій важкій ситуації вони роблять неможливе, щоб ми з вами могли отримувати ліки високої якості.
– У вашому доробку досить багато наукових праць. Чи могли б ви виділити ту, якою пишаєтеся найбільше?
– Напевне останньою, опублікованою минулого року. Це робота спільно з групою польських та італійських вчених у Cell Death & Disease, що є високорейтинговим журналом. Ми також маємо публікації, наприклад із дослідження механізму дії наших сполук на протипухлинну активність, встановлення їхнього механізму дії, антимікробної та антиоксидантної активності, а також з одержання цих сполук.
– Крім основної роботи ви захоплюєтеся живописом, діджитал-артом, фотографією, зокрема макрозйомкою. Розкажіть про це докладніше.
– Це, напевно, було вже закладено генетично, бо татова мама завжди щось малювала, постійно займалася хендмейдом, і мій тато досить непогано малював. А в мене це виникло саме собою, дещо в школі малювала, дещо в університеті, потім був період, коли я відкинула це – часу не було через навчання, аспірантуру, потім через роботу з аспірантами, тож наука не зовсім давала можливість щось творити.
Уже з 2020 року я стала щораз більше малювати. Вирішила спробувати акрилові фарби, тому що я ними ніколи не малювала раніше, а звичайними фломастерами, також дуже любила малювати олівцями. Купила акрилові фарби, спробувала – і потихеньку вдавалося. До художньої школи я не ходила, тобто вчилася сама.
– Чи дотримуєтеся ви певного стилю або напряму в живописі?
– Ні, дивлячись на картини, неможливо побачити один стиль. Тобто, є і класичні елементи, і щось із фактурною пастою, або ж флюїд-арт.
– Чому під час фотографування обираєте переважно квіти?
– Напевно тому, що вони найтендітніші творіння нашої природи й не дуже довго можуть нас тішити, тому хочеться саме за допомогою фотографії закарбувати момент. Щойно настає весна, це для мене саме та пора, коли починаєш ловити моменти: спочатку ростуть підсніжники, потім інші квіти, і так поступово закарбовуєш чудові миті.
У діджитал-арті я або використовую свої фотографії, або створюю щось із нуля. Діджитал-арт потребує значно більше часу: якщо звичайну картину я можу за дві-три години намалювати, то на діджитал арт витрачаю набагато більше часу.
– Чи розділяєте ви у собі дві натури як окремі – щодо творчості та науки?
– Ні, тому що я вважаю, що створити молекулу – це теж мистецтво, а тим більше таку молекулу, яка потім зможе допомагати людині лікувати певну хворобу: тобто потрапляти в організм, повертати атоми певним чином, ставати на потрібне місце і запускати відповідний терапевтичний ефект. Наука – це теж мистецтво, всі науковці також митці. Що ж до самих картин, то серед них є ті, що намальовані пензликом, мастихіном, різними видами текстурної пасти, також є флюїд-арт. Зокрема, «Соняхи» я створила десь за тиждень до початку повномасштабної війни, після чого кілька місяців узагалі нічого не малювала, бо просто не могла. А тепер більше фотографую, полюбляю макрозйомку.
