Щорічно у першу неділю вересня в Україні відзначають День підприємця. У рамках проєкту Львівської політехніки, присвяченому професійним святам, мова піде про успішний підприємницький досвід одного із випускників Політехніки – Степана Савчина, засновника відомої у Львові пекарні «Культ Хліба». Вона відрізняється від інших своєю натуральною продукцією, яку роблять за особливими рецептами.
«Приготування їжі органічно вписалося в мою особистість»
– Пане Степане, напевно ви з дитинства цікавилися кухнею?
– Більшість свого дитинства провів із бабусею та прабабусею, вони заклали фундамент мого характеру. Тому куховарення, випічка – всі ці речі мені знайомі з малих років. Так сталося, що вже з дев’яти років готував їжу для себе сам. Приготування їжі органічно вписалося в мою особистість.
– Як виникла Політехніка у вашому житті? На кого навчалися?
– Спершу я вступив на радіотехніку до Київського політехнічного інституту. Але через певну корупційну складову, яка була в деканаті, довго там не затримався. Нашу групу розформували, а декана притягнули до відповідальності. Така ось цікава історія трапилася. Тоді зрозумів, що Київ задалеко для мене. Я родом із Калуша (Івано-Франківщина). Вирішив, що краще поїхати вчитися до Львова. Здобувати технічну освіту вже не мав бажання, то подумав про бізнес, організування виробництва. Так я опинився у Львівській політехніці в Інституті економіки та менеджменту.
– Тут також закінчили магістерку?
– Лише бакалаврат. Якщо не помиляюся, це було у 2006 році.
– Що запам’яталося? Можливо, їдальня сподобалася?
– Ні, наскільки пригадую, їдальня точно не сподобалася. Відверто кажучи, мені було трішки недостатньо тієї системи знань, яку надавали в Політехніці. Тому я додатково навчався за підручниками з бізнесу та менеджменту Гарвардського університету. Замовляв англомовні книжки. Загалом вчився так собі. В основному добре вивчав те, що мені сподобалося й цікавило, особливо на третьому-четвертому курсі.
Від музики, екскурсій, іпотерапії до випікання хліба
– Як склалося життя після університету?
– Доки вчився, то паралельно займався музикою. До вступу в Політехніку, писав музику для пісень. Із командою організовували виступи іноземних артистів в Україні. Так заробляли гроші. Це був клубний напрямок роботи. Опісля мені стало цікаво подорожувати і я поїхав у гори, в Карпати. Там почав працювати інструктором із туристичного супроводу та інструктором із верхової їзди. Змінив напрямок роботи. Понад рік цим займався.
Під час роботи з кіньми, випала нагода поїхати повчитися у міжнародну школу іпотерапії. Іпотерапія – це реабілітація дітей за допомогою коней. Три роки займався цим у місті Харкові. Рік ми готували проєкт за підтримки депутата Верховної Ради Олександра Фельдмана. Він став спонсором. Під моїм керівництвом було збудовано манеж. Я підготував коней та персонал. Ми два роки провадили безоплатну реабілітацію. Через нас пройшло близько 300 дітей. Двічі на рік кожна дитина проходила двотижневі курси.
А наприкінці 2014 року я пішов добровольцем на фронт. Став командиром роти особливого призначення. Рік там був. Коли повернувся, то з друзями організували пекарню, яка функціонує вже п’ятий рік.
– Чому вирішили зайнятися цією справою й створити власну пекарню? Звідки така ідея?
– Відверто кажучи, на сході побачив багато такого, що розчарувало мене. Зіткнувся із жорсткою реальністю… Повернувся до Львова й не знав чим зайнятися? У мене є товариш, з яким давно дружимо. Разом навчалися у Політехніці. Щоправда, він на комп’ютерних науках. Також разом жили в гуртожитку. Друг сказав, що пора зайнятися чимось соціально корисним та важливим. У той період я міг і хотів пекти хліб. Це єдине, що завжди подобалося. Друг сказав, що давай спробуємо. Спершу продумали саму ідею. Потім взяли ще одного партнера і заснували невеличку пекарню-кав’ярню. За п’ять років у нас вже вісім власних крамниць, 35 працівників. Ми й надалі масштабуємося, розробляємо франшизу, бо вже кілька років нас хочуть купити.
«У нас проста ідеологія – це доступна якість»
– Які основні принципи роботи вашого бізнесу? Чому «Культ Хліба» особливий і популярний?
–У нас проста ідеологія. Вона звучить так – доступна якість. Це добрий хліб за доступну ціну. Коли ми починали, то пробували знайти хліб, який випікав я на заквасках із довгими ферментаціями, то такий хліб у Львові коштував від 60 до 90 грн! Це станом на 2016 рік. Важко було уявити, щоб хтось купляв такий хліб, коли середня ціна становила 12 грн. Однак, коли ми проаналізували все, то не побачили економічного обґрунтування такої високої ціни. Чому так, бо просто ніша була не зайнята й монополісти диктували свої ціни. Та ми показали, що все може бути трішки інакше, що продукт може бути якісний і доступний.
Від початку нашої діяльності ми не працюємо з маргарином та дешевими замінниками. Не всі знають, але замість яєць 80 – 90% пекарень дають сухий яєчний порошок та молоко. Це економічно та технологічно виправдано. Бо знижує витрати та спрощує процес. Але від того якість продукта зовсім інакша. Ми ж беремо воду, борошно, сіль і дріжджі – це чотири базові інгредієнти. А більшість пекарень працюють із різними сумішами. Тому їх продукцію не назвеш натуральною. Такого взагалі не рекомендується багато їсти.
У підсумку, люди бачать різницю. Наш хліб не пліснявіє, а просто засихає. Усіх технологій дотримуємося. Тому все максимально природно й смачно.
– Якщо говорити про цифри, то скільки одиниць випікаєте?
– 13 вересня нам буде п’ять років. Щороку підбиваємо підсумки. Лише круасанів за минулий рік виготовили близько 36 тонн. Важливо, що ми не продаємо круасани на наступний день. Ми їх повертаємо. Від початку співпрацюємо із доброчинною організацією «Нагодуй голодного». Вони годують людей біля церкви Ольги і Єлизавети та біля Порохової вежі. Ми постачаємо їм хліб. Вони його нарізають, сушать, роблять грінки. Також почали співпрацю з доброчинною організацією «Тарілка», яка збирає й розподіляє їжу для нужденних. Така наша позиція – не здавати хліб у переробку, як це роблять інші, а провадити доброчинну та соціальною роботу.
«99% усіх наших рецептів продумав особисто»
– Як уплинув карантин на ваші справи?
– За півтора року ми збільшилися, бо зрозуміли, що потрібно масштабуватися, щоб вижити. Почали оптимізовувати процеси. Карантин дав нам можливість мобілізуватися, активізувати ресурси та почати думати, як і де можна щось покращити?
– Які плани на майбутнє? Перейняті лише пекарнею чи з’явилися нові проєкти?
– Я керівник пекарні та її ідейний натхненник. Напрацьовую рецептури, нововведення, визначаю напрямок руху. До речі, 99% усіх наших рецептів продумав особисто. Але у нас, щоправда, є операційні менеджери, які також перейняті розвитком компанії. Тому паралельно почав реалізовувати й інші проєкти. У моєму випадку обмежуватися одним бізнесом не зовсім розумно. На сьогодні, як технолог та консультант із запуску бізнесу, роблю окремий проєкт. Розвиваю свій особистий бренд.
– Знаю, ви також надаєте майстер-класи…
– Не особливо люблю давати масові майстер-класи. Мені цікаво більше навчати інших на виробництвах, де люди застосовують знання не просто дома, а професійно на виробничих потужностях. Здебільшого масові майстер-класи – це для звичайних хлопців і дівчат, які часом удома куховарять, але дуже мало знають про технологію випічки, тому не розуміють про що я говорю.
«Для всього світу хліб – це щось більше, ніж набір інгредієнтів»
– На вашу думку, якщо говорити про хліб, як про культурне явище, чи справді цей продукт є особливий для українців?
– Для всього світу хліб – це щось більше, ніж набір інгредієнтів. Наш бізнес називається «Культ Хліба», тобто це скорочення від фрази – культура хліба. Ми думаємо про культуру хліба. Передовсім ми думаємо про культуру його виготовлення. «Окультуруємо» технологічний процес, який був до того. Усе життя багато людей їли чорний чи білий хліб. Зараз ми щодня випікаємо 11 видів хліба. Кожен новий вид хліба виготовляємо з окремого замісу та рецептури. 11 видів хліба – це 11 видів замісів, 11 різних рецептів.
– Гадаю, ви погодитеся з тим, що знайшли своє призначення у житті й воно пов’язане з хлібом та його випічкою. Не сумніваюся, що вас багато питають про те, що ж потрібно, щоб запустити свій успішний бізнес. Тому на завершення хотів би почути ваші секрети рецепту успіху.
– Найперше відзначу, що моє призначення – це не лише пекти хліб, а передовсім передавати знання. У мене дуже добре виходить самому вчитися, глибоко вникати в суть і навчати інших.
Найкращі працівники – це ті, які прийшли до нас і не знали нічого. Найгірші – це ті, які прийшли й казали, що знають усе. Коли людина не знає нічого, то простіше навчити того, що треба, саме нам. Коли ж людина багато всього знає, вона вже не готова бути гнучкою й підлаштовуватися під інші принципи роботи. Основні принципи успішної роботи – це вчитися працювати з людьми. Добирати. Тобто розрізняти людей за ціннісними мірками.
Бізнес – це про людей. Ви можете багато вміти й знати, але один у полі не воїн і бізнес сам не розвинете. Потрібно мати й побудувати свою команду. Також треба мати якусь далеку ціль. Рухатися до неї та мотивувати інших. Змушувати йти до цієї цілі.
