Товариський, привітний, завжди усміхнений і дружелюбний – так згадують про Володимира Іванюка на його кафедрі. Чоловік закінчив Інститут комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки. Ще під час навчання цікавився військом і службою, а від початку повномасштабної війни пішов захищати Україну. Загинув Володимир Іванюк у бою з російськими загарбниками наприкінці серпня.
Професор кафедри захисту інформації ІКТА, доктор наук Любомир Пархуць говорить про свого випускника тільки найкраще. Каже, що Володимир справді був людиною з великої літери, гуртував навколо себе одногрупників, міг порадити й розвеселити. Завжди усміхнений, старанний у навчанні, а ще відважний і хоробрий – такі українці, як він, сьогодні нам украй потрібні.
«Пригадую, він був дуже компанійський, товариський, серед своїх колег мав авторитет, був лідером і всі навколо нього гуртувалися. Видно було його нахили до служби в силових структурах, бо ще коли навчався в нас, то питав, чи можна після закінчення Політехніки потрапити до війська, напевно, йому завжди цього хотілося. Коли я дізнався, що він пішов воювати – не здивувався, бо ж Володимир людина з великої літери», – наголошує Любомир Пархуць.
Любомир Теодорович додає, що наш випускник добре вчився, виявляв інтерес до знань, проте оцінки ніколи не були для нього найважливішим.
«Володимир вчився добре, навчання його цікавило. Інколи він навіть підходив до мене після пар, хотів щось уточнити, перепитати, тобто інтерес до знань у нього однозначно був, але здобути найвищі бали не ставив собі за головну мету. Узагалі він був скромний хлопець, ніколи ні про що не просив…»
Володимира Іванюка не дочекалися дружина й діти. Свій останній спочинок військовослужбовець знайшов на Личаківському кладовищі.
«Душевний, приємний, усміхнений і життєрадісний – саме таким він мені запам’ятався, і сьогодні страшенно важко усвідомлювати, що такі люди йдуть від нас. Володимир був бадьорий, активний, а коли приходив на кафедру, то його зразу оточували колеги, починалася жвава розмова. З ним легко було завести бесіду, і він завжди мав що розповісти, міг порадити, пожартувати. Пам’ятаю, навіть коли хтось сидів сумний, то після його появи одразу поліпшувався настрій. Він був надзвичайно добрий хлопець, і таких українців, як він, нам треба ще дуже багато», – каже насамкінець Любомир Пархуць.
Дякуємо всім нашим героям за захист! Вічна слава кожному, хто віддав своє життя за мир в Україні!
