У фіналі Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт зі спеціальності «журналістика» робота студентки третього курсу ІППО Андріани Пукас, виконана під керівництвом кандидата наук із соціальних комунікацій, старшого викладача кафедри журналістики та засобів масової комунікації Наталії Михайлівни Дзьомби, здобула диплом другого ступеня.
Ми поспілкувалися із науковим керівником роботи Наталією Михайлівною Дзьомбою та докладніше дізналися про конкурс та його особливості.
– Чи вперше Ви брали участь у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт як керівник?
– І я, як науковий керівник, і студентка-переможниця Андріана Пукас маємо мінімальний досвід участі у Конкурсі. Цього року ми зголосилися вперше. Наукова робота, з якою перемогла Андріана, є її курсовим проєктом у цьому навчальному році. Розгледіла в дослідженні потенціал і запропонувала студентці подати його на Конкурс, який, до того ж, відбувався одразу після захисту курсової роботи.
Наукова робота Андріани здобула перемогу тричі, адже Конкурс складається з двох етапів, а другий етап – із двох турів. Тому, щоб дійти до остаточної перемоги, роботі потрібно було опинитися серед найкращих не один раз, а три.
Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт із галузей знань і спеціальностей – так офіційно він називається – Міністерство освіти і науки України запровадило відповідним наказом у 2017 році. Рік потому я почала працювати у Львівській політехніці, розпізнавала у студентах науковий потенціал та інтерес, консультувала, бачила результат… Врешті – участь у Конкурсі та перемога.
– Чи задоволені Ви результатами конференції?
– Результатом Конкурсу і, зокрема, підсумкової конференції, на якій презентували наукові роботи фіналісти, я дуже задоволена. Студентка, з якою я мала приємність працювати, отримала диплом другого ступеня. Я вважаю це великим успіхом. Адже Андріана конкурувала і з більш досвідченими в науці студентами, дехто з учасників є магістрантом і мав досвід написання щонайменше бакалаврської роботи чи навіть, можливо, подавав її на Конкурс.
Тому я, як науковий керівник, безумовно, задоволена такими результатами, дякую Андріані за працю, ще раз принагідно вітаю її і бажаю дальших наукових успіхів.
– Чи змінилися вимоги та процес підготовки під час пандемії?
– Пандемія, безперечно, вплинула на процес організування Конкурсу – цього року підсумкова конференція відбувалася онлайн. Але це зміни, пов’язані з формою, а не змістом. Так, дуже шкода, що студенти-фіналісти не змогли презентувати свої наукові роботи у Дніпрі… До речі, саме на базі Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара цьогоріч відбувався Конкурс із нашої спеціальності. Конкурсанти не змогли ближче познайомитися, поспілкуватися. Мабуть, такий формат є трудніший для галузевої конкурсної комісії. Та загалом вимоги Конкурсу не змінилися.
– Які особливості вибору теми роботи?
– Тема, до речі, як на мене, становить не малий відсоток успіху в Конкурсі. І це логічно! Адже чи є користь від наукових робіт, які не актуальні? Тому розуміти і довести актуальність теми, з чого починається будь-яке наукове дослідження, є дуже важливо. Андріана усвідомлювала актуальність теми своєї наукової роботи, що більше – вона сама зголосилася досліджувати цю наукову проблему. Я ж сформулювала її науково коректно, і розпочалася співпраця з приводу теми дослідження «Гастрономічна журналістика та достовірність інформації: специфіка дотримання журналістського стандарту». А особливості вибору теми дуже прості: це вже згадана актуальність, яка, до речі, ніколи не полягає в тому, що «цю тему ще ніхто не досліджував», це перспектива наукової новизни та практичного впровадження студії. Ну, і, звичайно, дуже важливо те, щоб тема була цікава для студента чи студентки. Може, саме це, до речі, і є секретом успіху Андріани.
– Чи дистанційна робота якимось чином вплинула на якість чи швидкість підготовки роботи?
– Відверто кажучи, з цим були певні труднощі. Буквально в переддень запровадження жорсткішого карантину у Львові ми зі студенткою, змінивши свої плани, знайшли час для офлайн-консультації щодо підготовки до фіналу. Адже обидві були вже втомлені тривалою віртуальною комунікацією під час написання тексту та його доопрацювання з урахуванням вимог Конкурсу. Допускаю, що на швидкість підготовки роботи дистанційний формат міг вплинути, а на якість, хочеться вірити, таки ні.
– На Вашу думку, чи отримали студенти можливість проявити себе на максимум через «екрани»?
– На жаль, я не мала можливості бути присутньою на підсумковій конференції, на якій фіналісти презентували свої роботи. Очевидно, згідно з вимогами, участь наукових керівників у цьому заході не передбачено. Тому мені трудно відповісти на це запитання. Скажу так: якщо моя студентка отримала від однієї із членів галузевої конкурсної комісії рекомендацію щодо дослідження її теми у дисертаційному масштабі, то, мабуть, «екрани» не завадили розгледіти головного.
– Які особливості цьогорічного конкурсу Ви хотіли б відзначити?
– Зізнаюся, я мало спостерігала за Конкурсом минулих років. Але дуже прицільно спостерігала цього разу, адже вперше мала до нього причетність. Тому порівнювати зможу вже наступного року. До речі, скористаюся можливістю і запрошу студентів нашої кафедри до співпраці. Але цьогорічний Конкурс, певна – точно особливий!: наша студентка здобула не лише для себе, а й для кафедри журналістики та засобів масової комунікації Львівської політехніки першу перемогу на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт. Гордимося!
Нам вдалося отримати коментар студентки Андріани Пукас щодо її участі в Конкурсі:
– Це не перший мій досвід участі в студентському конкурсі, окрім цього, торік я брала участь у мовному конкурсі імені Петра Яцика та у конкурсі есеїв про пандемію. Треба зазначити, що це перший Всеукраїнський конкурс наукових робіт. Цього року я обирала тему своєї курсової роботи, опираючись на минулорічний досвід (тоді я вже працювала зі стандартами журналістики – досліджувала балансування думок і точок зору у матеріалах про резонансну тоді «справу Гладковських» – тему мені запропонувала мій науковий керівник) і на свою любов до теми харчування, якою цікавлюся вже багато років і знаю не з чуток, що про їжу пишуть не завжди якісно.
Стандарти – найважливіший механізм саморегуляції у ЗМІ, це дуже важлива річ. Але, вивчаючи один стандарт (баланс думок і точок зору), я зрозуміла, що стандарти варто досліджувати комплексно. А, порівнюючи їх, потім дійшла висновку, що є головний стандарт – це достовірність інформації. Її я і шукала у матеріалах із гастрономічної журналістики, так, власне, і виникла ідея для теми на конкурс.
Дуже велику роль у моїй роботі та у здобутому результаті відіграв мій керівник. Взагалі, в нашій культурі варто більше уваги приділяти ролі наставника, вчителя. Така рольова модель «учень-учитель» чи її університетська аналогія «студент-викладач» є однією із найздоровіших моделей комунікації між людьми. Я щиро вдячна Наталії Михайлівні Дзьомбі за той час і знання, які вона мені дала. Сподіваюся, вона вважає мене хорошою ученицею. Загалом результатом конкурсу я задоволена.
