На схилах гір Вороняків розташоване село Підгірці, відоме давньоруським поселенням стародавнього Пліснеська, Підгорецьким замком, монастирем василіян, чудотворним джерелом та Підгорецькою іконою Божої Матері. Науковці, громадські організації та мешканці села, поєднавши науку й енергію активістів, планують розширити для відвідувачів список живописних місць та історичних пам’яток.
Наукове хобі
Доцент кафедри дизайну та основ архітектури ІАРХ Ореста Ремешило-Рибчинська, пишучи свою дипломну працю про Підгорецький замок, ще не знала, що село міцно візьме її в свої обійми і буде науковим хобі. Її задум – інвентаризувати архітектурно-просторовий вимір підгорецької спадщини – підтримали директор ІАРХ професор Богдан Черкес, пізніше з фінансуванням експедицій допомогли австрійські друзі-науковці.
– Свого часу працівники Інституту «Укрзахідпроектреставрація» розробляли проект реставрації Підгорецького замку, скориставшись польськими обмірами початку XX століття, – говорить Ореста Ігорівна. – На жаль, вони вже тоді не відповідали дійсності. Ми ж спільно зі студентами зробили якнайточніший обмір сучасного замку, який наші партнери з Австрії перенесли у цифрову форму. Його безоплатно передали світлої пам’яті Борисові Возницькому. Деякі роботи за нашими обмірами працівники Інституту «Укрзахідпроектреставрація» фрагментарно виконали, хоча, на мою думку, незначні кошти, що отримали наприкінці року й витратили на дрібні роботи, не розв’язували основних системних проблем. Ми обміряли костел, дерев’яну церкву (на щастя, встигли ще до підпалу), три викопи з паркової археології. Спільно з польськими колегами створили план дендрології. Нині ніхто не знає справжнього планування парку, тому тут теж виникають дискусії. Поміж тим, обміряли й старі цвинтарі: поблизу дерев’яної церкви, український і польський. А ще здійснили культурологічну експедицію «Ластівка», тобто проклали умовні туристичні маршрути. Цікаво, що про цю нашу експедицію пам’ятають австрійці. На їхню думку, ми маємо зберегти гірські ландшафти із сільським краєвидом, де переважають індивідуальні поля, адже цього в Європі вже не знайдеш. Зрештою, і ми, і наші австрійські колеги хотіли б (і це записали в резолюції останньої міжнародної конференції, присвяченій збереженню підгорецьких пам’яток), щоб у Підгірцях постав природний національний парк, який поєднав би не лише всі архітектурні пам’ятки, а й навколишні ландшафти. Щодо відновлення старовинної церкви, то ми готові долучитися до цієї доброї справи, була б лише на це добра воля держави.
За покликом серця
Отож справа з відновлення спаленої церкви набирає конкретних обрисів, бо є зацікавлені в цьому. Крім Орести Ремешило-Рибчинської, це й мешканці села, голова сільської ради Надія Михайлишин, голова громадської організації «Підгірці-Шолом» Ігор Кавич та багато інших. Міжнародні експерти теж дали на це згоду.
– Найперше завдання нашої організації – відновити церкву Святого Михайла, яка стояла в селі понад 250 років – від середини XVIII ст., – каже Ігор Кавич. – Довкола цієї споруди концентрувалося все громадське, духовне, культурне життя місцевого українського населення. У ній відправляв священик Василь Пришляк, зрепресований радянською владою (маємо про нього чимало матеріалів). Без цієї духовної пам’ятки втрачається історичний ландшафт, сформований у середині XVIII ст. До речі, з цих пагорбів видно с. Висоцьке, де донині збереглася висоцька культура ще за тисячоліття до нашої ери. Крім цього, ставимо собі за мету дослідити монастир василіян на території давнього Пліснеська, муровану церкву 30-х років XIX ст., деякі пам’ятки цивільного призначення, зокрема школу і плебанію, збудовані ще за австрійських часів у нижній частині Підгорець, сільські будинки 20–30 років. Нам непросто, бо нема домінанти, яка об’єднувала б ці пам’ятки в одне ціле. Є тільки фундамент у формі хреста, про що йдеться у відеоролику «Церква на іконі», який ми самі створили (його можна переглянути в Ютубі). Також збираємо архівні матеріали, спогади, світлини з історії села останніх півтора століть, які можна було б демонструвати у відновленій церкві-музеї, про дивізійників (мій батько був ветераном дивізії «Галичина»). Не оминемо у своїх дослідженнях переселенців із нинішньої Польщі, які масово поселилися у верхніх Підгірцях. Дехто з них воював за Україну, кілька родин було репресовано.
Щоб задумане стало дійсністю (через брак коштів і бюрократію чиновників усе рухається вкрай повільно), потрібна координація дій. ГО «Підгірці-Шолом» має намір стати тим стрижнем, який об’єднає заради спільної мети Інститут архітектури Львівської політехніки, зокрема Оресту Ремешило-Рибчинську, департамент охорони культурної спадщини ЛОДА, сільську раду і громаду Підгорець, релігійні конфесії, УКУ, Інститут народознавства НАН України, заступника директора з наукової роботи Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрія Филипчука. Це, на думку Ігоря Кавича, наразі ще початкова координація, але вона допоможе вийти на реальний проект відбудови церкви та збереження інших сільських пам’яток історії.
