Про особливості психологічної адаптації першокурсників у виші розповідає практикуюча психологиня, старша викладачка кафедри теоретичної і практичної психології Львівської політехніки Надія Горошкевич.
Адаптація – процес складний
Психологічна адаптація – це процес пристосування індивідуальних якостей і характеристик особистості до змінених умов життя, у цьому випадку – до навчання в університеті. На перший погляд, навчання для колишнього школяра – звична справа, але насправді це нові біологічне, соціальне та психологічне середовища, а також незвичні вимоги, що висуває виш. Завдання першого навчального року – перетворитися зі школяра на студента. Ця трансформація тягне за собою багато психологічних моментів. Щобільше, вона може накладатися й на вікову кризу, тому варто зважати, що новоспечені студенти – юнацтво, якому ще притаманні категоричність, максималізм, формування особистості, гормональна перебудова організму. У цей період у юнаків та дівчат може відбуватися завершення формування рольової ідентичності, і це нормально. Вдома вони діти, тож поводяться відповідно, у школі – теж діти, яких контролюють учителі. У виші ж вимоги як до дорослих. Окрім цього, може додатися й період сепарації. Тобто маємо нашарування різних криз. Відбувається різкий перехід від дитячості до дорослості. А що таке дорослість? Це відповідальність: «усе, що відбувається у моєму житті, – результат моїх дій», і це перше, що потрібно усвідомити. Однак треба зважати на вікові та внутрішні особливості. Де межа, коли закінчилося школярство і почалося студентство? Де-юре першокурсники вже стали студентами, але де-факто вони ще залишаються дітьми, бо цей процес залежить від внутрішніх особливостей.
Скільки треба часу
У нормі адаптація триває від 30 до 60 днів. Холерики і сангвініки адаптуються найскоріше. Згодом підтягуються флегматики. Меланхолікам найважче, і часто вони, на жаль, так і не можуть пристосуватися, хіба, якщо знайдуть підтримку у групі. На швидкість адаптації впливає й мотивація студента, яка залежить від ставлення до навчання і майбутньої професії, а також від того, чи абітурієнт обирав фах самостійно. Буває, що перші враження від навчання не відповідають очікуванням. Тоді ейфорія і захоплення змінюються глибоким розчаруванням. Причиною є дисципліни, які, на перший погляд, не мають стосунку до обраної спеціальності, тому завдання викладачів – пояснити зв’язок. Загалом першокурсників варто сприймати як дітей, які переходять у доросле життя, а у момент переходу завжди важлива підтримка.
Роль куратора
Потрапляючи в університет, першокурсники стикаються з новими правилами, нормами, обов’язками, тому важливо з ними ознайомитися. Коли говорити про адаптацію першокурсника до вишу, то передусім йдеться про пристосування до самого закладу, далі – до його вимог. Допомогти у цьому може куратор: дати студентам свій номер телефону і пояснити, що не треба боятися звертатися по допомогу у разі виникнення питань чи проблем. Далі він скеровуватиме студентів у деканат, на кафедру тощо, але перший руку допомоги має простягнути саме куратор. Основний меседж куратора до першокурсників – «я є, я вас підтримаю» . Навіть, якщо студенти ніколи не звернуться, психологічно їм це дуже допомагає. Ще хочу наголосити, що першокурсники, особливо немісцеві, потребують мап розташування корпусів університету, студмістечка, університет має подбати про це.
Одногрупники – потужний ресурс
Група – це помічники. Батьки можуть бути далеко не лише фізично, а й ментально – вони вже забули про труднощі адаптаційного періоду студентства. Тому, якщо ти чогось не знаєш, одногрупники допоможуть, підтримають. Так, спочатку відбувається пристосування одне до одного, боротьба за своє місце у групі, але налагодження стосунків із однокурсниками і сусідами по кімнаті у гуртожитку важливе, бо вони допомагають успішно навчатися і якісно організовувати вільний час. Для цього самому потрібно бути хорошим одногрупником. Запитуйте колег, як справи, чи все гаразд, особливо, якщо помітили зміни у поведінці або зовнішньому вигляді. Якщо студент не приходить на пари – обов’язково цікавтеся причиною.
До уваги викладачів
Поряд із куратором важливу роль відіграють викладачі, що ведуть дисципліни на першому курсі. Закликаю їх ставитися до цих студентів, як до першачків, бодай у перший місяць. У цей час вони перебувають у стані стресу, зростає тривожність, відновлюються страхи і вони банально втомлюються. Також прошу колег: на початку свого курсу зверніть увагу першокурсників на вимоги, аби вони знали, що на них очікує на завершення (куратор має наголосити студентам про право і зобов’язання дізнаватися на першому занятті всі вимоги викладача). Це допомагає знизити тривожність. Окрім цього, нагадую: першокурсники перебувають у шоці від кількості інформації, вони не вміють конспектувати, і звикли, що їм диктують інформацію, а не просто розповідають. Пам’ятаю, коли була студенткою, нас вчили скорочувати, і це дуже допомагало писати конспект.
Роль батьків
Важливо просто бути. Коли люди озвучують свої переживання, вони не хочуть порад, вони хочуть мовчазної підтримки. Не треба кидати дітей напризволяще зі словами «ти вже дорослий, розв’язуй проблеми сам». Інша крайність – неготовність і небажання відпустити у доросле життя, особливо, коли йдеться про навчання в іншому місті. Син чи донька можуть нервуватися, переживати з цього приводу, а це впливає на адаптацію і на саме навчання. Студентам у таких ситуаціях раджу міняти ставлення до проблеми.
Як пережити розлуку з домом
Розлука з домом – це не розлука зі стінами, це розлука з людьми. Тому варто для себе визначити, чого саме бракує: спілкування з рідними, фізичної близькості, батьківського контролю, друзів, власного порядку тощо. Визначивши причину смутку, можна шукати способи задовольнити потребу на новому місці, адже неможливо щотижня їздити додому. Так, переїзд у 16 – 17-річному віці, особливо в інше місто – це важко, але з іншого боку, це перевірка на готовність до самостійного життя. Якщо студент зосереджується на почутті ностальгії, розлуки з домом, його адаптаційний період є важчий і довший.
Якщо адаптація не відбулася
Стресова ситуація призводить до емоційного виснаження, що переростає у депресію. Першими помітити зміни можуть одногрупники і звернути на це увагу самого студента. Якщо стрес затягнувся, депресія стає така глибока, що самостійно вийти з неї майже неможливо. Оскільки підлітки фізично ще не сформовані повністю, від навантажень може погіршитися здоров’я. Поява хронічних захворювань – перший маркер затяжної стресової ситуації. Різка втрата маси тіла, порушення сну також є індикатором. Неадаптована особа може не справлятися з обов’язками і залишити навчання навіть після першого семестру.
Першокурсникові
Девіз першого року – перестати бути школярем: ніхто не буде бігати і казати «тобі це потрібно». Важливими є навички самоменеджменту, бо через невміння організувати час справи можуть не вдаватися, самооцінка і впевненість – падати, викликаючи питання «а навіщо робити, якщо не вдається». Допомогти із цим можуть одногрупники, друзі, батьки чи інші дорослі. Рекомендую тримати емоції під контролем, проявляти доброзичливість, турботу, бажання допомогти і дозволити собі приймати допомогу. Організування вільного часу – важливе завдання, особливо для тих, хто з іншого міста. Життя поза університетом є, не варто зациклюватися на навчанні, бо це призведе до виснаження і ліні. Організування екскурсій, відвідування виставок, музеїв, театрів, кінотеатрів, кав’ярень, заходів університету чи поза ним – у поміч.
Ходіть на пари, будьте активні – запитуйте й висловлюйте свою думку – так викладачі вас запам’ятають. Відкиньте страхи зі школи, що помилятися не можна. Помічною у цій ситуації є конструкція «на мою думку», почавши з якої, ви засвідчите, що не претендуєте на абсолютну рацію, а просто висловлюєте своє бачення. Перший курс – час, коли студент може відкрити можливості для самореалізування у творчості, науці, спорті, громадській діяльності.
На завершення
Психологічна адаптація першого семестру – неминучий обов’язковий процес, це дуже специфічний стан для студента, який більше не повторюється впродовж навчання. Перед першокурсником тоді багато нових завдань: познайомитися з університетом, групою, викладачами, встигати записувати інформацію на парах, орієнтуватися у корпусах, навчитися спілкуватися з викладачами, зайняти своє місце у групі, залишатися родичем і другом, тому навчання може постраждати. У другому і дальших семестрах студенти вже знають, що на них очікує, знають деяких викладачів, уже набили свої перші «ґулі». Підвищений рівень тривожності характерний для першокурсника, тому рекомендую не лякати першокурсників, але й не заспокоювати надміру. Якщо виникає потреба психологічної допомоги, можна звернутися до викладачів нашої кафедри за консультацією.
