Про українців з великим серцем сьогодні із захопленням говорять у багатьох країнах. Саме волонтери, які активно допомагають нашій армії й переселенцям, стали справжніми героями тилу. До волонтерської діяльності від початку повномасштабної війни долучився і студент Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Василь Дяків. Хлопець переконаний, що всезагальне єднання українців навколо добрих справ наблизить перемогу. Докладніше про волонтерські будні політехніка – у нашому інтерв’ю.
– Чому ви обрали саме Львівську політехніку?
– Коли я вступав до університету, то Львівська політехніка була в топі найкращих ЗВО країни. Також мені дуже подобалася моя майбутня спеціальність – кібербезпека. Люблю Політехніку за її атмосферу. Тут я знайшов друзів, з якими яскраво провадив час до карантину.
– Як війна вплинула на ваше життя?
– Гадаю, війна вплинула на життя кожного українця. Це вже стало частиною нашої буденності. У 2014 році, коли війна на Сході тільки розпочалася, ще ніхто не міг усвідомити весь масштаб того, що сталося. Свідомі українці хочуть, щоб Україна й далі існувала. Нині ми боремося саме за нашу незалежність. І будемо битися за кожен клаптик землі.
– Як розпочалася ваша волонтерська діяльність у Політехніці?
– До Студентського волонтерського штабу я долучився на другому тижні повномасштабної війни. Відтоді проваджу волонтерську діяльність. Здебільшого допомагав плести маскувальні сітки, готував гуманітарні вантажі для відправлення на передову, чистив і фарбував автомобілі, які їхали на фронт. У штабі я працював чимало часу. На початку повномасштабного вторгнення до нас приходили не тільки студенти, а й небайдужі жителі Львова та області. Тепер помічаю, що потік волонтерів спав. Це дуже сумно. На мою думку, не можна забувати про те, що в країні війна.
– Чи важко поєднувати волонтерство і навчання у Львівській політехніці?
– Волонтерство – не перешкода для навчання, маємо вдосталь часу. До того ж наші викладачі доволі лояльно ставляться до студентів, які волонтерять. Щоправда, у корпусі, де міститься штаб, було дуже погане інтернет-з’єднання. Тому я не міг відвідувати пари, коли там перебував. Та на моє навчання це суттєво не вплинуло. Я успішно закінчив минулий семестр.
– Що вам допомагає не занепадати духом? Де ви черпаєте сили, щоб допомагати іншим?
– Війна – велике потрясіння для кожного. Я вже пристосувався до нинішніх реалій. Часто відпочиваю, бачуся з друзями, гуляю, набираюся позитивних емоцій. Це допомагає мені зняти напругу. Також переглядаю різноманітні відео і слухаю подкасти в YouTube. Найбільше мені подобається канал Сергія Стерненка. Загалом я поділяю його радикальну позицію щодо росіян. Ми маємо знати, хто наш ворог. Тоді в них не залишиться жодного шансу на перемогу.
– Що в роботі волонтера для вас найважче? І що найприємніше?
– Мені досі важко усвідомлювати, що в рідній країні війна. Я до кінця не вірив, що таке може статися. Нелегко слухати історії людей, які вимушено покинули свої домівки. Зруйновано не тільки міста та будинки, а й чиїсь життя. Багатьом волонтерство допомагає психологічно. Мабуть, найбільше мене мотивують слова вдячності від наших захисників. Приємно, коли вони дякують нам за допомогу в спільному волонтерському чаті в Telegram. Відчуваєш, що комусь таки допоміг.
– На вашу думку, чи може волонтерство зробити нашу країну могутнішою?
– Волонтерство – це наша сила. Якщо ми всі об’єднаємося, то зможемо перемогти. Треба вірити в ЗСУ й нашу країну. Багато хто з нас уже адаптувався до війни. Проте це не означає, що воєнні дії припинилися. Нам щодня загрожує небезпека. Звичайно, волонтерство – особистий вибір кожної людини. Та ми не маємо забувати, що біда може прийти й до нашого дому.