21-річний ангел, який добровільно одягнув військову форму та пішов захищати нас із вами. Таким для всієї спільноти Львівської політехніки назавжди залишиться студент Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Назарій Гладкий. З перших днів війни хлопець активно волонтерив, а на початку червня пішов воювати добровольцем. Виконував бойові завдання на Харківщині, саме там і прийняв свій останній бій. 21 червня Львів і його рідна Івано-Франківщина в сумній тиші прощалися з Героєм.
Назарій Гладкий народився 4 липня 2000 року на Івано-Франківщині. Закінчив ліцей № 57 імені Короля Данила Львівської міської ради. Згодом став студентом Національного університету «Львівська політехніка». Навчався в Інституті комп’ютерних технологій, автоматики та метрології за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія». Про перше знайомство з одногрупником згадує староста його групи Марія Романюк.
«Насправді наше знайомство відбулося досить несподівано. Пригадую, це був день посвяти, і я сиділа в першому корпусі, тримала заяви для своїх студентів, а він у той час писав мені й просив вийти до нього на вулицю та розповісти про наш розклад, пояснити, як відбуватиметься навчання. Коли я вийшла, то трішки здивувалася, він справив на мене досить неоднозначне враження. Назар був старшим за нас на кілька років, бо перед тим уже навчався в іншому ЗВО, говорив дуже швидко, про все розпитував, і я чомусь не змогла скласти для себе загальну картину, яким він був. Проте згодом, у процесі навчання, зрозуміла, що Назар – дуже добра, відкрита і світла людина. У нього завжди були тільки хороші наміри, і він вирізнявся з-поміж інших студентів своєю рішучістю, сильним духом, радикальністю. Не боявся висловитися, проявити ініціативу. Ми поважали Назара як одногрупника, були раді його бачити, тому часто збиралися всі разом і ходили кудись після пар. А ще в нього було багато хобі, ми завжди говорили про фільми, серіали, він цікавився аніме і дуже любив читати. Назара просто треба було краще пізнати, і тоді перед тобою відкривалася надзвичайно хороша людина», – ділиться спогадами про одногрупника Марія Романюк.
З перших днів повномасштабного вторгнення Назар активно долучився до волонтерської діяльності. Входив до складу благодійної організації «Українська студентська ліга» та був волонтером в одному з територіальних підрозділів ЦНАП міста Львова. Працював дуже багато, часто жертвуючи своїм здоров’ям та вільним часом. У червні вирушив на фронт, проходив військову службу в лавах 49-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних сил України «Карпатська Січ».
«Я була вражена, коли з перших днів війни він так активно взявся за волонтерство. У наші чати весь час надсилав інформацію про те, як можна допомогти, ми ж у свою чергу все це розповсюджували. Назар постійно волонтерив, майже не спав, не їв, бо завжди мав багато роботи. Так, жертвуючи собою, він допоміг дуже багатьом людям. Згодом написав мені, що збирається їхати на фронт. Я не очікувала такої новини, тому спершу навіть не знала, що відповісти. Однак ми всі його підтримали, сказали берегти себе й обов’язково повертатися… Коли я дізналася про його загибель, то не могла повірити. Він тільки нещодавно туди поїхав, напевно, не минуло і двох тижнів. Я навіть сумніваюся, що він встиг оформити хоч якісь документи, бо ще кілька днів тому ми говорили з ним про академічну відпустку. Знаю, що коли Назар вирушав на війну, то думав покинути навчання, але батьки переконали його все ж узяти академку, щоб після повернення продовжити навчання… Сьогодні я та всі одногрупники в невимовній скорботі. Ми сумуємо за ним та обіцяємо, що Назар назавжди залишиться частинкою нашої групи і про нього ніхто ніколи не забуде», – каже Марія Романюк.
Сьогодні ми разом з його батьками, двома молодшими братами, друзями та всіма близькими проводжаємо нашого Героя. Львів, Івано-Франківськ, рідна Рогатинська громада, вся Україна востаннє зустріне Назара Гладкого – хлопця, який міряв найвищою міркою – міркою любові, гідності, честі.
Тепер він, як і тисячі інших юнаків та юначок, які змушені були стати дочасно дорослими, щоб боронити рідну землю, триматимуть над усіма нами українське небо. Всі вони – молоді, але такі величні…
Тож не забуваймо про подвиг Назара, про ще майже десяток наших загиблих випускників, про тисячі новітніх Героїв, і запитаймо себе: «Що за цей день я зробив для української перемоги?»
Дякуємо за чин, Назаре! Дякуємо тобі за нашу майбутню перемогу!
