Любов до своєї спеціальності – важлива умова успішного майбутнього. У цьому переконана студентка ДЗ-42 Марія Коваль. Нещодавно вона взяла участь у благодійній виставці-аукціоні «Студенти-дизайнери Львова – Збройним силам України». Головною мотивацією для талановитої дівчини стало бажання допомогти рідній країні. Докладніше про нові досягнення, захоплення та мрії Марії Коваль – у нашому інтерв’ю.
– Коли ви зацікавилися дизайном?
– Любов до творчості у мене з дитинства. Коли я навчалася у школі, то вчителі завжди просили мене намалювати плакати до свят. Також я часто брала участь у різноманітних конкурсах із малювання. Обираючи свою майбутню професію, розглядала лише творчі спеціальності. Дизайн – моє покликання. Ця спеціальність мене найбільше надихає.
– Чому обрали саме Львівську політехніку?
– Спочатку я планувала вступати на дизайн до Львівської національної академії мистецтв, але після проходження творчого конкурсу в Політехніці мої плани змінилися. Тоді я зрозуміла, що саме Львівська політехніка є тим університетом, де хочу навчатися. Мабуть, мене зачарувала краса головного корпусу. Приємно, коли тебе оточує архітектура, яка ввібрала в себе велич багатьох поколінь.
– Які були ваші очікування від навчання та студентського життя?
– На першому курсі для мене все було новиною. Хоча навчальна програма в університеті здалася мені доволі легкою. Щоправда, траплялися завдання, які змушували мене вийти із зони комфорту. Наприклад, коли потрібно всю роботу намалювати на парі. Спершу я навіть думала, що мені не вдасться зробити все вчасно, та потім звикла до швидкого темпу. Гадаю, кожен першокурсник переймається тим, як складеться його життя. Я завжди була вдома, а тут треба було їхати на навчання до іншого міста. Довелося адаптуватися до викликів дорослого життя... Мені дуже пощастило з одногрупниками. Ми згуртовані й завжди допомагаємо одне одному. Вважаю, що дружня атмосфера в колективі є запорукою успіху. Це справді важливо. Зараз моє студентське життя не таке насичене, як на першому курсі, але я завжди радо згадую кожен його момент.
– Чому ви вирішили взяти участь у благодійному аукціоні «Студенти-дизайнери Львова – Збройним силам України»?
– Про проєкт нам розповіла наша викладачка Віолетта Радомська. Вона поцікавилася, чи хочемо ми взяти участь і намалювати роботи для аукціону. Ця ініціатива сподобалася всій групі. На моє переконання, у цей складний час ми маємо допомагати Україні. Питання не в тому, яку суму ти можеш задонатити чи скільки картин намалювати. Важливо, що ти зробив свій невеличкий внесок у перемогу. Я довго думала, які квіти намалювати для виставки. Мій вибір зупинився саме на волошках, соняшниках і мальвах. Ці квіти найповніше уособлюють красу нашої країни.
– Що для вас означає благодійність?
– Я вважаю, що благодійність – це добровільна й безкорислива справа, яку ти робиш для інших і не чекаєш нічого взамін. Сьогодні багато людей у країні позбавлені тих благ, які маємо ми. Варто пам’ятати, що невеличкий внесок завжди зігріває серця тих, хто цього справді потребує. Можна допомагати іншим не лише коштами, а й добрими справами. Коли в Богутині відкривали музей Кирила Трильовського, то я разом з моїми односельцями долучилася до допомоги. У цю справу ми вклали душу. Музей – це частинка української історії, яку потрібно плекати. Я рада, що моя допомога корисна державі.
– Що вас надихає на створення нових робіт?
– Мене надихає досягнутий результат. Люблю роздивлятися кожну свою роботу. Навіть якщо картина мені не дуже подобається, все одно згадую всі старання й час, які вклала. Думка інших людей щодо моєї творчості інколи впливає на мене. Коли хтось каже, що картина намальована не досить професійно, то я вже по-іншому її сприймаю. Людина не може «рости» без невдач. Якщо ти обрав творчу професію, то маєш щодня працювати над собою. Лише в такий спосіб досягнеш успіху.
