Студентське життя для Марти Білої, випускниці Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій, було цікавим і насиченим. Виступи в ансамблі естрадної пісні «Сузір’я», участь у волонтерських проєктах Центру студентського капеланства, поїздки на Схід, табори для дітей – усе це лише мала частина спогадів, якими ділиться зі мною наша випускниця.
Говоримо з дівчиною про навчання у Львівській політехніці, традиції святкування Різдвяних свят у ЦСК, розпитуємо про найцікавіші проєкти, які будуть корисні для кожної молодої людини.
– Марто, чому ви вирішили навчатися у Львівській політехніці і як обирали спеціальність?
– Щиро кажучи, вступ до цього університету був для мене досить відчайдушним рішенням. Я не була націлена на конкретний виш, а просто пішла за покликом серця і щаслива, що стала студенткою саме Львівської політехніки. Щодо спеціальності, то мені завжди подобалося вивчати мови, я цікавилася всім, що пов’язане з цією темою, писала вірші, прозу, з дитинства дуже любила читати, а моя душа тягнулася до філології. Тому я обрала спеціальність «прикладна лінгвістика». Це не зовсім класична філологія, адже більший акцент роблять на вивченні іноземних мов, а також на програмуванні. Це стало для мене певним викликом, але я обрала сферу, яка була для мене новою і в якій сьогодні можу розвиватися.
Загалом у мене було надзвичайно активне студентське життя. Крім Центру студентського капеланства я також була учасницею співочого колективу «Сузір’я». З цим ансамблем двічі їздила виступати за кордон: у Латвії ми здобули гран-прі конкурсу, а в Польщі виступали на міжнародному фестивалі. Особливо запам’ятався минулий рік, коли наш ансамбль записував колядку «Падає сніг», яка стала досить популярною. Сьогодні, згадуючи про це, я вдячна Політехніці за те, що могла навчатися і розвиватися в різних сферах.
– Як ви дізналися про Центр студентського капеланства та коли до нього приєдналися?
– Сьогодні, згадуючи про знайомство з ЦСК, розумію, що воно було ніби сплановане особисто для мене – думаю, сам Бог мене туди привів. Улітку перед першим курсом, коли я вже знала, що вступила до Політехніки, подруга запросила мене на своє весілля, а її дружкою була учасниця Центру студентського капеланства. Ми стали з нею спілкуватися, я сказала, що буду студенткою Політехніки і житиму в гуртожитку поблизу студентського храму. Почувши це, дівчина запросила мене до ЦСК, розповіла про їхню спільноту, проєкти, які вони реалізовують, події, у яких я зможу брати участь. Усе це мене зацікавило, тож фактично з першого дня навчання я приєдналася до великої капеланської родини.
Коли я жила в гуртожитку, то завжди приходила у наш студентський храм. Він був для мене місцем умиротворення, спокою, затишку, духовного відновлення. Коли на душі було погано, я відразу йшла туди, коли було радісно й весело – також приходила до храму, бо там відчувала особливу атмосферу і духовну підтримку. А вже невдовзі я стала відвідувати різноманітні зустрічі, долучалася до поїздок, волонтерських ініціатив та багатьох інших проєктів.
– Чим ЦСК може зацікавити студента? Що в цій спільноті подобається особисто вам, адже ви провели там усі роки навчання і досі берете активну участь у різних проєктах?
– На мою думку, все завжди вирішують атмосфера і люди, які її творять. Коли ти приходиш у місце, де відбуваються зустрічі Центру студентського капеланства, то відчуваєш, ніби прийшов додому, а все тому, що люди формують спільноту, в якій хочеться перебувати. Всі учасники ЦСК надзвичайно приємні, дружелюбні, комунікабельні. Вони різні, але водночас об’єднані навколо тих самих цінностей – ця характерна риса імпонує й зацікавлює. Також мені дуже подобається, що тут панує відкритість до всіх студентів. Капелани завжди наголошують: не важливо, які історії траплялися з тобою в минулому, які ти мала стосунки з Богом, усе одно можеш прийти до храму і на тебе там завжди чекатимуть. Навіть більше, молода людина обов’язково щось для себе почерпне, адже в нас немає поділу чи інших обмежень, навпаки – завжди є проєкти, ініціативи, до яких кожен може легко долучитися. Саме таке ставлення заохочує студентів відвідувати капеланські зустрічі. Наприклад, я відразу відчула, що це місце, де хочу перебувати. Незважаючи на те, що я вже закінчила університет, в душі досі вважаю себе студенткою (усміхається), тому приходжу на зустрічі, приєднуюся до різноманітних проєктів, співаю в хорі студентського капеланства «Натхненні». Цікаво, що коли я вперше прийшла до студентського храму, то почула, як одна дівчина співає літургію. Мені так сподобалося, що я подумала, що, може, колись і сама так співатиму. На першому курсі це було тільки моєю мрією, а вже за кілька років був створений наш хор, і тепер я також співаю літургію.
Пригадую, був період, коли я не мала змоги відвідувати ЦСК. Але коли за кілька місяців повернулася до Львова, мене все одно дуже радо тут зустріли, і відчуття прийняття, відчуття дому – нікуди не зникли.
– Які проєкти Центру студентського капеланства вам найбільше до вподоби?
– Найперше мені дуже подобається проєкт під назвою «Школа особистісного зростання». Я мала нагоду побувати на поглибленому модулі ШОЗ, який проходив у Карпатах, а також уже двічі брала участь в одноденних модулях. Проєкт цікавий тим, що охоплює теми психологічного, духовного, фізичного розвитку особистості. Часто люди мають певні упередження або обмежені уявлення про Церкву, релігію, наші традиції, але це бачення не завжди правильне. Тому капелани стараються розвивати молоду людину в різних сферах, звертають увагу на різноманітні аспекти, через які проходить молодь у процесі становлення. ШОЗ покликана допомогти нам розвиватися, працювати над собою. Важливо, що під час занять ти маєш змогу спілкуватися з наставниками, священниками, психологами, послухати досвідчених лекторів. Тому цей проєкт є одним із моїх улюблених.
Друге – це волонтерські проєкти, коли я навіть мала можливість поїхати на Донеччину. Ми організовували табір для дітей, і ця поїздка була для мене певним викликом, адже ми перебували на території, де панує зовсім інша атмосфера. Віддавати дітям усю свою увагу, любов часом бувало непросто, але сьогодні, згадуючи про табір, розумію, який це був цікавий і корисний досвід. Я щаслива, що могла зробити щось добре і приємне для цих дітей. До речі, вони дуже радо нас прийняли, з деким досі вдається підтримувати зв’язок, а коли почалася повномасштабна війна, багато їхніх сімей зверталися до наших капеланів по допомогу.
І третє – відпочинково-навчальні табори – вони мені дуже подобаються, адже це завжди душевно, атмосферно, з безліччю приємних вражень. Практично щоліта разом із капеланами ми їздимо в Яремче, де весело, а головне з користю проводимо час: ходимо в гори, вчимося, відпочиваємо, переглядаємо фільми, багато говоримо – це прекрасне поєднання відпочинку для тіла і душі.
Насправді в нас ще багато цікавих проєктів, але ці три для мене найяскравіші, тому першими спали на думку.
– Розкажіть про традиції святкування Різдвяних свят у ЦСК.
– У нас багато традицій, пов’язаних із Різдвяними святами. Щороку 7 січня група наших волонтерів перебуває на Сході. Незважаючи на будь-які обставини, вони обирають місця, куди все-таки можуть завітати з колядою і вертепом. Цей рік не був винятком. Також у нас є традиція спільного святкування Щедрого вечора. Ми збираємось увечері 18 січня, напередодні свята Богоявлення. Зазвичай це робочий день, і студенти залишаються в гуртожитках, тому капелани запропонували створити таку ініціативу, щоб проводити цей вечір разом. У спільному чаті кожен пише, яку страву може приготувати, хтось готує з кимось у парі, хтось окремо, але потім усе це ми приносимо і розкладаємо на спільний стіл. Маємо гарну традицію вдягати цього дня вишиванки. Цікаво, що цього року про неї навіть ніхто не нагадував, а всі самі вирішили прийти у вишитих сорочках. За столом ми молимося, щедруємо, співаємо колядки, завжди робимо спільне фото, а потім усі разом прибираємо. Це дуже атмосферний, трепетний і приємний вечір, який нас об’єднує, дає відчуття родини, допомагає молоді по-особливому зустріти свято Богоявлення. Все це є для мене великою цінністю, а наш храм, зі студентських часів і донині, залишається моїм пристановищем, місцем, де мене завжди чекають.
