Нещодавно студенти Інституту архітектури та дизайну взяли участь у благодійній виставці-аукціоні «Студенти-дизайнери Львова – Збройним силам України». Політехнікам вдалося зібрати понад 100 тисяч гривень на потреби армії. З цієї нагоди ми поспілкувалися з однією з учасниць проєкту – Катериною Булатовою.
– З чого розпочалося ваше знайомство з Львівською політехнікою? Чому вирішили обрати саме творчу професію?
– З восьми років я активно вивчала англійську мову та планувала пов’язати своє майбутнє з філологією. Також я постійно малювала. Усі навколо помічали мій художній талант. Коли настав час обирати спеціальність, то рідні радили мені вступати на щось творче. У Львівській політехніці працював мій дядько, тож завдяки йому я ознайомилася з умовами вступу на дизайн. Щоб пройти творчий конкурс, стала відвідувати підготовчі курси з живопису. Ідея перетворити хобі на високооплачувану роботу, яка б давала задоволення, мені сподобалася. Сьогодні я не шкодую, що обрала творчу професію.
– Які були ваші очікування від навчання та студентського життя?
– У мене було багато очікувань від навчання та студентського життя, але реальність виявилася іншою. Я планувала відвідувати заняття в університеті, знайомитися з цікавими людьми, малювати. На жаль, через спалах COVID-19 нам довелося навчатися у віртуальному режимі. На початку першого курсу мені все було незрозуміле. Ми тільки закінчили школу, тож доросле життя певною мірою здавалося складним. Це було так, ніби тебе кинули в окріп. Та наприкінці першого семестру мені вже сподобалося навчання в університеті. Шкода, що саме тоді розпочався карантин.
– У якому напрямі та стилі ви зазвичай працюєте?
– Не можу сказати, що я працюю в якомусь конкретному напрямі чи стилі. Мабуть, це більше притаманно мистецтвознавцям, ніж художникам. Хіба Вінсент ван Гог знав, що колись стане генієм постімпресіонізму? Авжеж, ні. Він просто малював у власному неповторному стилі – так, як відчував. Я дотримуюся такого ж правила й не обмежую себе лише одним напрямом. Адже творчість є саме тією сферою, де виявляється моя індивідуальність.
– Звідки черпаєте ідеї для нових робіт?
– Я покладаюся на відчуття натхнення. Коли є енергія та бажання помалювати, то заздалегідь знаю, що результат буде класний. Важко змусити себе щось робити, коли немає жодної ідеї. У такі миті я розумію, що варто сконцентруватися і влаштувати мозковий штурм. Коли є натхнення, то в тебе з’являються ідеї, які ти відразу хочеш передати візуально. Працювати стає цікавіше. Крім крутого результату ти також маєш насолоду від творчого процесу.
– Яким проєктом ви пишаєтеся найбільше?
– Найбільше пишаюся тими роботами, які намалювала після початку повномасштабної війни. Я доклала надзвичайно багато зусиль, щоб ментально себе загартувати і прийняти той факт, що доведеться вимушено покинути Україну й певний час пожити за кордоном. Я поїхала до Польщі. Саме на той період у мене припав пік творчої продуктивності. Було помітно візуально, що роботи виконані на рівень вище від попередніх. Я пишаюся собою, бо пам’ятаю, як було важко в чужій країні. Коли переглядаю свої картини, то згадую кожну ситуацію, з якою мені довелося зіткнутися. Радію, що попри війну змогла й далі займатися улюбленою справою.
– Розкажіть докладніше про вашу участь у благодійному аукціоні-виставці «Студенти-дизайнери Львова – Збройним силам України». Які були ваші емоції?
– Коли Віолетта Радіонівна розповіла нам про проєкт, то спершу я подумала, що це точно не для мене. Мені здавалося, що мої роботи ще не на тому рівні, щоб презентувати їх на масштабній виставці. Але потім я разом з усією групою захопилася цією ідеєю. Ми зрозуміли, що це чудова нагода показати свої вміння та допомогти тим, хто зараз боронить Україну на полі бою. У цьому проєкті не обиратимуть кращого з кращих студентів. Якщо ти візьмеш участь, то зможеш нарівні з усіма одногрупниками презентувати свої роботи. Роблячи улюблену справу, ти водночас допомагаєш ЗСУ. Це справді крута ініціатива. Ми лише студенти четвертого курсу, тож цей проєкт був новина для нас. Найголовніше, що ми здобули, – цінний досвід. Я рада, що вся група не побоялася представити свої роботи на виставці-аукціоні.
– Чи важливий для вас фідбек від аудиторії?
– Звісно, я дуже люблю, коли люди обговорюють мої роботи та діляться своїми враженнями. Наприклад, коли одногрупники чи викладачі підходять і кажуть, що моя робота справді крута. Можливо, це трішки егоїстично звучить, але завжди хочеться почути похвалу від інших. Багато хто з художників каже, що малюють лише для себе і їм байдуже до реакції аудиторії. Але мені важливо, щоб інші ділилися своєю думкою про мої роботи. Люблю, коли люди роблять компліменти від щирого серця.
– Як війна вплинула на вашу творчість?
– Війна негативно вплинула не тільки на мою творчість, а й на кожну сферу життя. Дуже важко бути в ресурсі. Інколи здається, що ти вже звик до постійних тривог і знаєш, що треба робити в екстрених ситуаціях. Думаєш, що це на тебе не впливає. Але насправді сама думка, що у твоїй країні війна, тисне на психіку. Усе своє життя я жила в мирній країні, де не треба було зриватися з ліжка та ховатися від обстрілів. Такі переживання й емоції мене морально виснажують. Не залишається навіть сили на роботу і творчі проєкти. Я намагаюся відпочивати від навколишнього світу та хоч якось відновлювати внутрішній ресурс.
– Що ви найперше зробите, коли настане довгоочікувана перемога?
– Після перемоги я б хотіла поїхати в Крим до своєї подруги. Також хочу, щоб нарешті моя сестра, яка зараз разом зі своєю сім’єю живе в Польщі, повернулася до України. Хочеться знову проводити час із рідними, як це було до війни. Коли я відвідую європейські міста, то відчуваю, що люди там спокійніші. У Львові ж усе навпаки – на обличчях багатьох помітні похмурі емоції. Хочеться просто забути про весь негатив, з яким довелося зіткнутися через війну.
