З початком повномасштабного вторгнення ми дізналися, що означає справжня оперативність та відданість професії. Журналісти з різних куточків країни розповідали про війну, незважаючи на небезпеку та складні умови. Але ЗМІ також постраждали від вторгнення. Брак фінансування, відсутність кадрів та важкі умови змусили замислитись: як виживати медіа за таких обставин? Саме про це йшлося під час дискусії «Відновлення медіа: як свободі слова вижити на руїнах війни», яку провів Центр демократії та верховенства права 13 серпня.
Студенти-журналісти Національного університету «Львівська політехніка» також не оминули цей захід та ознайомились із сучасними проблемами редакцій і як їх розв’язувати.
Зустріч пройшла у дистанційному форматі, тож будь-хто зміг до неї доєднатись. Зацікавлених було багато, тому швидко почали зі вступного слова. Першою виступила Джилліан Маккормак – директорка Internews в Україні. Вона зазначила, що війна справді вплинула на журналістику і фінансування. Після неї вступне слово виголосив Ігор Розкладай – заступник директорки, головний медійний експерт Центру демократії та верховенства права. Він зазначив, що проблеми є, і про них варто говорити вже, а не після закінчення війни. Це потрібно для того, щоб не втратити той рівень журналістики, який є зараз.
Далі перейшли до першої частини дискусії. Тут представники медіа говорили про те, як вони виживають під час війни та що роблять для безперешкодної роботи медіа.
Першою була Дарʼя Радченко – фінансова директорка Кордон.Медіа. Вона одразу сказала, що під час війни розвиток ЗМІ дійсно можливий. Дар’я дозволила висвітлювати своїм журналістам складні питання, які цікавлять аудиторію і мають підтримку на національному та міжнародному рівнях. Але Кордон.Медіа – в пошуках монетизації.
Наступною спікеркою була Наталія Зіневич – медіаменеджерка, головна редакторка медіа «Погляд». Працівники перебувають на Київщині, тож знають, що таке окупація та деокупація. За цей час медіа отримало досвід роботи з іноземними ЗМІ, адже робили на їхнє замовлення контент. Офіс був знищений, тому редакція перейшла на цифровий формати роботи і відбудовувала свої навички з нуля. Наталія також зазначила, що їхнє медіа потребує грантів та фінансування.
Далі слово передали Павлу Єштокіну – редактору й засновнику сайту «Волноваха.City». Оскільки це фронтова зона, то редакція втратила практично все. За словами Павла, залишилось лише декілька ноутбуків. Навіть один оператор виїжджав через Росію, бо не зміг вибратись з окупації іншим шляхом. Але вони не зупинились і почали відновлюватись. Відкрили новий проєкт «Жовті Води.City», де зараз і дислокуються. Їх головне завдання – це створення якісного контенту. Саме через це вони можуть працювати над різними темами, а позиціонують себе як ресурс для бізнесу. Це дає змогу створювати рекламні проєкти і заробляти на співпраці з клієнтами.
«Не вистачає людей, не вистачає грошей. Чесно вам скажу», – саме так висловився Василь Мирошник – головний редактор газети «Зоря + Вісник Богодухівщини». Він перебуває у прифронтовій зоні і не планує виїжджати в безпечніше місце. Василь каже, що його завдання – це інформувати людей, і він продовжуватиме це робити й надалі. «Друковані медіа користуються більшою популярністю на територіях, де ведеться війна. Це закономірність, адже іншого нічого немає».
Останньою зі спікерів першої частини була головна редакторка «Суспільне Херсон» Тетяна Яременко. Будівлю їхнього медіа було захоплено окупантами, а працівники роз’їхались хто куди. Тож вони почали працювати дистанційно, а ті, хто залишився в Херсоні, працювали в дуже небезпечних умовах. «Задля безпеки на момент окупації було 100% анонімності. Ми всі працювали під псевдонімами», – розповідає Тетяна. І хоч їхнє медіа фінансується з державних коштів, але гранти все одно потрібні для «Суспільне Херсон», щоб якісно функціонувати.
Перша частина закінчилась на думці, що усім ЗМІ бракує кадрів і фінансування. Але планування стратегії з урахуванням ризиків пом’якшує ситуацію і дає перспективи.
Зрештою, у другій частині заходу обговорили можливі перспективи. Першою спікеркою виступила Оксана Майдан – заступниця директорки Internews Network. Вона говорила про донорські організації, які допомагають медіа у скрутному становищі. Обирають медіа не просто так, а дивляться насамперед на репутацію, чи незалежні вони і чи розуміють свою аудиторію. Також представники таких організацій зустрічаються й обговорюють теперішні проблеми медіа. Тож будь-хто може до них звернутися за допомогою.
Опісля слово взяла Анастасія Руденко, шеф-редакторка онлайн-видання «Рубрика» та координаторка медіамережі «Вікно відновлення», яка виступила з презентацією про «Вікно відновлення». Каже, що цей проєкт розповідає про відновлення регіонів на єдиній платформі. Вони зібрали докупи ЗМІ та аналітичні центри для прозорого висвітлення відновлення України. Туди може долучитись медіа, яке відповідає певним критеріям. Наприклад, незаангажованість та наявність редакційної політики. Така колаборація дає можливість навчатись, вести спільні проєкти та мати інформаційну підтримку.
Скоро фінішна пряма, і слово бере Марина Сингаївська – заступниця головного редактора Lb.ua, членкиня Незалежної медійної ради. Вона виступила з ідеєю створення фонду, який би об’єднав медійні профспілки і медіа. ЗМІ мали б змогу укладати довготривалі гранти за певними вимогами, зокрема не публікувати проплачені матеріали та висвітлювати соціально важливий контент. Зазвичай, гранти дають на певні потреби, а медіа не завжди зручно розписувати детально, що їм потрібно. Фонд позбудеться цього і буде видавати кошти без прив’язки до чого конкретного. Одразу виникає питання: чим наповнювати такий фонд? Державними коштами, коштами донорів тощо. Ідея непогана, але ще потрібно її здійснити. Тож до цього потрібно йти і розвиватись маленькими кроками.
Останнім спікером був креативний директор, старший дослідник Львівського Медіафоруму, голова Незалежної медійної ради Отар Довженко. Він одразу акцентував на тому, про що йшлося на початку: відновлення медіа буде йти паралельно, а не після закінчення війни. І зараз ця дискусія потрібна, щоб у майбутньому ЗМІ були незалежними від різних обставин.
Тож представники медіа висловились про умови своєї праці, а організації – про те, що можуть запропонувати ЗМІ. Ця дискусія продемонструвала, що рішення є, як і є можливості для розвитку і зростання. Хоч шлях тернистий, та він можливий. Представники української журналістики звертають увагу на наявність такої проблеми, а це вже половина зробленої роботи.
