Студентка другого курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Дар’я Мундурс родом із Чернігівщини. Під час підготовки до національного мультипредметного тесту її застало повномасштабне вторгнення і згодом окупація, але ні війна, ні вимушений виїзд з міста не завадили їй досягти високих успіхів у навчанні та вступити до омріяного закладу вищої освіти, а далі перемогти в конкурсі на здобуття індивідуальних стипендій від Благодійного фонду «Кларіна» та Центру соціальних історій (США).
– Чому ви обрали саме Львівську політехніку з-поміж інших університетів для вступу?
– Обираючи університет, я зважала на кілька факторів, як-от: рейтинг університету, престиж, доступність спеціальностей, які мене цікавили, та локація. Щодо спеціальності, яку я обрала, а саме прикладну лінгвістику, то зовсім не багато закладів вищої освіти в Україні пропонують таку освітню програму. Одинадцять років я поглиблено вивчала англійську мову, закінчила ліцей з відзнакою та здобула високі бали з НМТ, тому мала всі шанси вступити до найкращого університету. Львівська політехніка відома своєю бездоганною репутацією, входячи до п’ятірки найкращих університетів країни. І ще важливіше – вона може похвалитися наданням якісної технічної та лінгвістичної освіти.
Крім того, не останню роль відіграло розташування самого ЗВО. Річ у тім, що я родом із прикордонної Сновської громади, що на півночі Чернігівської області за 20 кілометрів від кордону. І тому в перший день війни, 22 лютого, о 16-й годині, територією нашої громади в усіх напрямках рухалися колони ворожої техніки, маючи у своєму складі по 300–500 одиниць. Оскільки всі мости навколо були підірвані першого ж дня, ми опинилися в окупації. Були випадки обстрілювання домівок, автомобілів, викрадення та вивезення людей. І, звісно, ми не ходили до школи, але я самотужки далі вчилася, мріючи лише про мир, спокій і світле майбутнє. На початку квітня наша громада була нарешті деокупована, та після таких переживань Львівська політехніка стала для мене більш пріоритетним варіантом ще й з міркувань безпеки.
– Які були ваші перші враження від навчання? Чи подобаються методи викладання у Політехніці?
– Перші враження, звичайно, були позитивні. Спершу мені навіть здавалося, що навчатись в університеті легше, ніж у школі. Маючи щодня по дві-три пари, не потрібно вчити велику кількість предметів одночасно. Також я була надзвичайно задоволена тим, що у 2022 році, коли я вступила, студенти першого курсу мали змогу навчатись аудиторно. Вважаю, що це надважливо. Наприклад, відсотків вісімдесят моїх однокласників, які вступили того року, вчилися в онлайн-форматі. Недоліки такої форми навчання навіть не треба пояснювати, тим паче для першокурсників. Тоді я вкотре зраділа, що обрала саме Політехніку.
Методи викладання розроблені так, щоб якомога активніше залучати студентів до навчального процесу. Серед них – групові проєкти, дискусії, виконання практичних завдань і пряма взаємодія з викладачами. Все це сприяє кращому засвоєнню інформації та закріпленню вже здобутих знань і навичок.
– Розкажіть докладніше про спеціальність, яку ви обрали. Що в навчанні подобається найбільше?
– Спеціальність, яку я обрала, відносно нова. Саме тому, як я вже казала, її пропонує лише невелика кількість закладів вищої освіти. Загалом прикладна лінгвістика – це галузь лінгвістики, яка зосереджена на практичному застосуванні мовознавчих знань для розв’язання конкретних завдань і проблем у суспільстві. Спеціалісти з прикладної лінгвістики можуть працювати в таких галузях, як викладання мов і мовні технології, міжкультурна комунікація, переклад та локалізація, лінгвістичний аналіз даних тощо.
Мені подобаються різні предмети: англійська мова, основи програмування, теорія ймовірностей і математична статистика, проблемно-орієнтовані методи та засоби інформаційних технологій. Але улюбленою, безумовно, є японська мова.
– Чи сподівалися ви на перемогу в конкурсі на здобуття індивідуальних стипендій від Благодійного фонду «Кларіна» та Центру соціальних історій (США)?
– Звісно, здобуття цієї стипендії стало приємним і неочікуваним заохоченням. Побачивши оголошення про конкурс, я, щиро кажучи, спершу не збиралася подавати анкету, бо вважала, що навколо багато гідних кандидатів, а тому шансів у мене не так уже й багато. Але все ж таки завжди треба бути оптимістом і передусім вірити в себе і свої сили. Справді, я докладаю досить багато зусиль, щоб мати найвищі результати в навчанні, і ця стипендія лише надала мені ще більше мотивації рухатися вперед.
– Що важливо для досягнення такого успіху?
– На жаль, нічого в житті не дається просто так, і мої успіхи в навчанні не є винятком. Хоч би як мало годин мала доба і як багато було завдань, я мушу виконати їх усі якісно та вчасно. Ця звичка сформувалася, звісно, не зараз, а протягом багатьох років. Безсумнівно, навантаження велике, проте й успіхи помітні. За результатами третього семестру я очолила рейтинговий список студентів моєї спеціальності. Але, мабуть, все-таки у всьому є свої мінуси. Проживши півтора року у Львові, я ніяк не знаходила часу, щоб насолодитися затишною атмосферою та дивовижними краєвидами цього міста. Думаю, що так не має бути. Тому останнім часом стараюся виділяти більше часу на відпочинок і моральне перезавантаження.
– Як вважаєте, чи більш вмотивоване студентство до навчання завдяки можливості здобути індивідуальну стипендію?
– Вважаю, що так. Чудово, що студенти нашого університету мають таку можливість. Це не може не мотивувати. Й особливо актуальними такі стипендії є для тих студентів, що багато уваги надають навчанню, наразі не мають підробітків і/або належать до вразливих категорій населення. Така підтримка надзвичайно важлива в ці непрості для країни і всіх нас часи.
– Які цілі в кар’єрі ви ставите перед собою після закінчення університету?
– Наразі я навчаюся лише на другому курсі й усе ще шукаю себе. Крім занять в університеті відвідую додаткові курси з вивчення мови програмування Python. Думаю, це те, від чого я справді дістаю задоволення. Планую продовжити навчання в магістратурі. Маю на меті постійно здобувати нові знання та навички й надалі повʼязати свою професійну діяльність зі сферою програмування, а саме з обробкою природної мови. Але й не вважаю за неможливе реалізацію себе як перекладача художньої літератури в майбутньому. Життя покаже. Проте головне – я впевнена, що свою кар’єру будуватиму в Україні, адже всім серцем вірю в нашу перемогу!
