Ще під час канікул, завітавши до актової зали Львівської політехніки, побачив незвичну картину. На високому риштуванні завідувач кафедри реставрації мистецької і архітектурної спадщини Інституту архітектури професор Микола Бевз орудує якимось інструментом, збиваючи із задньої стіни кілька шарів фарби. Відразу ж пригадався світлої пам’яті великий наш реставратор Борис Возницький, який дуже багато робив власними руками.
Микола Бевз не міг тоді опуститися з риштування і дати інтерв’ю. Натомість порадив прочитати складену ним історичну довідку, яка розміщена на стенді при вході до актової зали.
Як стверджує професор Бевз, на початках актову залу називали на італійський манер «ауля». Зала призначалася для проведення Великого сейму Львівської політехніки. На засіданні професура не сиділа, а стояла. Тут висіли портрети всіх ректорів Університету. Та вони безслідно зникли кудись вже у радянський час. Оздоблення стін було виконано у декоративно-художній техніці олійними фарбами під штучний мармур. Нові фарбування, які закрили первісну кольористику, провели наприкінці 30-х років минулого століття, а згодом ще двічі – у радянський час.
Асистент кафедри реставрації мистецької і архітектурної спадщини Сергій Гетьманчук розповів, що розчищення, розкриття автентичної поверхні актової зали проводять працівники кафедри і студенти старших курсів. Це доволі важка фізична праця. Є такі фрагменти стін, що за день можна розчистити не більше десяти квадратних сантиметрів. Нашарування не можна зняти якимись хімічними речовинами. Водночас виконують шпаклювання, адже реставратори натрапляють на дуже багато тріщин, механічних пошкоджень від різних механізмів, зокрема тих, що «відповідали» за рух штор на вікнах.
Термін завершення реставраційних робіт в історичній актовій залі Університету важко спрогнозувати. Це може бути і півроку, і більше...
