Життя капітана Богдана Калагурського обірвалося ще в серпні минулого року під час боїв у селі Благодатне на Миколаївщині. Проте до зими 2022-го він значився серед тих, хто зник безвісти, доки тест ДНК не підтвердив непоправного.
Чудовий фахівець і справжній патріот, принциповий та вимогливий керівник, добра й порядна людина – таким Богдан Калагурський назавжди залишиться в нашій пам’яті.
Військовослужбовець народився 17 квітня 1978 року в селі Оброшине Пустомитівського району Львівської області. Після закінчення Оброшинської середньої школи навчався у Львівській політехніці на електроенергетичному факультеті (сьогодні Інститут енергетики та систем керування) за спеціальністю «електротехнічні системи електроспоживання».
Як повідомили в соціальних мережах Львівобленерго, Богдан Калагурський був не лише справжнім професіоналом, а й патріотом, який не словами, а ділами доводив свою любов до України. У 2015–2016 роках він воював проти окупантів у зоні АТО, а відразу після початку повномасштабної війни приєднався до лав ЗСУ.
«З квітня 2001 року Богдан Калагурський почав працювати у Львівобленерго. Пройшов усі кар’єрні сходинки від електромонтера ОВБ до заступника начальника служби охорони праці та головного інженера Центрального РЕМ. Колеги згадують Богдана Калагурського як принципового, вимогливого, справедливого керівника та водночас як добру людину, друга, на якого завжди можна покластися», – йдеться у повідомленні.
Журналістка та волонтерка Ксенія Клим у соціальній мережі «Фейсбук» написала:
«Я планувала обов’язково після Перемоги зробити «Історію…» Богдана Калагурського. Він мав що розказати про боротьбу, про війну за право бути Україні…. Але вже не складеться…. Колись із Богданом ми вчилися в одній школі. Ні, ми не були друзями. Оскільки в нас кілька років різниця у віці, то просто зналися. Але так сталося, що нас поріднила війна.
Пригадую, як цілком випадково в День Незалежності ще у перший рік війни ми зустрілися на Луганщині. Я була щиро вражена. Самодостатній, успішний у цивільному житті Богдан зумів і на фронті самоствердитися. Коли ворог пішов на нас повномасштабною війною, Богдан без вагань знову став пліч-о-пліч з тими, що живуть за принципом – «хто, якщо не я!»
Скільки молитов було змолено від того страшного 19 серпня 2022 року, коли Богдан не вийшов з бою за село Благодатне на Миколаївщині. Скільки віри було, що Господь вберіг, що Богдан у полоні. Але наприкінці січня підтвердилося найстрашніше – Герой загинув…»
У петиції щодо надання Богданові Калагурському звання Героя України (посмертно) зазначено, що військовослужбовець був командиром механізованої роти 106-го механізованого батальйону 63-ї ОМБр Корпусу резерву Сухопутних військ ЗСУ. Оскільки в мирному житті працював в енергорозподільчій компанії, на фронті мав позивний «Електрик». Неодноразово був відзначений нагородами Міністерства оборони України.
Про останній бій Богдана Калагурського згадують побратими:
«Великі штурми ворога почались у травні та тривали до серпня. Ворог боявся підходити впритул до села – командир роти Богдан Петрович Калагурський, «Електрик», мав бойовий досвід в АТО і налагодив потужну оборону села. На початку серпня першу роту змінила друга, і 7 серпня почався перший масований штурм із застосуванням артилерійської підготовки та вогню танків – цей штурм відбили завдяки тому, що група аеророзвідки вчасно надала інформацію про пересування. Потім почались майже два пекельні тижні: село обстрілювали зі всього можливого.
Приблизно 15 серпня по селу відпрацював ТОС-1А. 18 серпня ввечері під час обстрілу села арта поцілила в підвал, у результаті детонації загинули наші бійці. 19 серпня розпочався штурм: о 5-й ранку почалася артпідготовка, яка тривала чотири-п’ять годин. Паралельно штурмові загони десантників та вагнерівці на броні зайняли посадки по флангах села, намагаючись просуватися вперед.
Оскільки останній офіцер, який був у селі, загинув у тому підвалі з джавеліном, вранці комбат відправив «Електрика» керувати обороною, а сам почав шукати засоби ураження для підтримки оборонців. Рота відбивалася до вечора і до закінчення боєкомплекту. Під час того штурму вороги втратили 5 БМД і приблизно 40 наших противників. «Електрик» загинув і залишився лежати на полі бою аж до 10 листопада», – зазначено в тексті петиції.
Прощання з нашим захисником відбулося наприкінці січня у його рідному селі Оброшине. У прощальній промові отець Богдан Вихор сказав: «Я знав його як людину щиру, добру. Як військовий він був справді людиною честі, людиною жертви. Бо кожен, хто вдягнув військову форму, взяв на себе завдання та покликання служити народові…»
Велика жертва Богдана Калагурського не підвладна забуттю, а його відвага та гідність варті наслідування.
Вічна пам’ять добрій людині! Вічна слава хороброму воїнові!
