Дорогі просвітяни Львівської політехніки!
Минає вже 30 років, відколи Україна відновила свою незалежність. За цих три десятиліття наша молода країна пройшла як складні випробування, так і радісні миті. Інфляція та економічна криза 1990-х, введення гривні, прийняття Конституції, перемоги українських спортсменів на міжнародних турнірах, політ у космос Леоніда Каденюка. Підвалини європейського курсу нашої держави заклали два Майдани ― 2004 та 2014 років, а за її демократичне майбутнє віддали свої життя герої Небесної Сотні. Переломним моментом в історії незалежної Україна стала російська агресія та окупація Криму і Донбасу. Ці події засвідчили: свобода і незалежність даються дорогою ціною. Вже восьмий рік за наше право говорити рідною мовою, жити під своїм прапором, вивчати свою історію і молитись у своїй Церкві жертвують собою українські воїни. Розв’язана Росією війна також розвіяла ілюзії про «старшого брата», «адін народ» і «русскій мір» як альтернативу Заходу та продемонструвала, що у нашої країни немає іншого шляху розвитку, окрім інтеграції з ЄС і НАТО.
За тридцять років, які минули з тих часів, коли над Верховною Радою замайорів синьо-жовтий прапор, світ невпізнавано змінився. Сьогодні перед молодими країнами, такими як Україна, стоять нові можливості та виклики. Важко прогнозувати, яким буде майбутнє людства у сучасному динамічному світі, але можна впевнено стверджувати, що процвітатимуть у ньому лише ті країни, які матимуть: потужний науковий і освітній потенціал, конкурентоспроможного національного виробника, високотехнологічну галузь, сильну, сучасну армію, компетентне політичне керівництво, самодостатнє та мобільне громадянське суспільство, привабливу культуру. Усе це повинно гарантувати, що Україна буде незалежною не тільки de jure, але й de facto. Адже незалежність ― це не тільки мати свій окремий колір на політичній мапі світу, але й утверджувати себе ― свої цінності, свої ідеали і свій світогляд ― у глобальній симфонії людства.
Наш шлях до незалежності протягом віків був вистражданий і тернистий, і досі ми сплачуємо за неї дорогу ціну. Але, спостерігаючи сьогоднішні урочистості, дивлячись на натхненні очі наших військових, волонтерів, спортсменів, медиків, митців, науковців ― усіх, хто своєю жертовною працею, терпінням, потом і кров’ю здобуває для нас Україну, ― переважає впевненість: Україні ― бути! Збуваються слова Василя Симоненка:
Народ мій є, народ мій завжди буде,
Ніщо не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
і орди завойовників-заброд.
Ви, байстрюки катів осатанілих,
не забувайте, виродки, ніде:
– Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
