Хоча б раз у житті кожен замислювався про те, щоб узяти участь у програмі академічної мобільності. Для когось це нові знання, для інших – вдалий нетворкінг та знайомства, для третіх – досвід перебування у новій культурі. Не кожен наважується на такий крок, проте навчання в закордонному університеті – завжди приваблива можливість.
Студентка 4 курсу ІТРЕ спеціальності «біомедична інженерія» Анна Калмикова – одна з тих, хто скористався шансом навчатися в закордонному освітньому закладі. Вона ділиться враженнями:
– Тут я навчаюся за програмою для обміну студентів бакалаврату Erasmus+ KA1. Це інженерна школа Junia ISEN у місті Лілль. Загалом школа Junia, тому що ISEN – це її відділ. Ця школа має ще два інші відділи, що чимось нагадують інститути в нас у Політехніці. Навчаюсь я тут із вересня 2021 року до 29 квітня цього року.
– Як з’явилася ідея взяти участь у програмі обміну?
– Усе почалося з короткотермінових обмінів від Erasmus, що розраховані приблизно на 10 днів. Про них знала від сестри, яка дуже часто долучалася до цих програм. Це може бути проєкт за якоюсь темою, наприклад, «Розвиток міжнародної молоді», і весь цей тиждень присвячується воркшопам та івентам такого формату. Я теж часто на них подавалася, бо мала зв’язки з одним німецькомовним ком’юніті, тож могла їздити на короткостроковий обмін до Німеччини. Слідкувала за оновленням академічних проєктів на сайті Політехніки. Там могла вибрати ту програму, яка б найбільше була дотична до мого навчання. Я подавалася на декілька проєктів у Політехніці, але не підходила за критеріями відбору: наприклад, не знала французької чи якоїсь іншої мови для навчання або ж була на третьому курсі, а програма передбачала навчання для четвертокурсників. Але якось моя наукова керівниця запропонувала податися на академічний Еrasmus. Я пройшла конкурс і опинилася тут.
– Ти навчаєшся англійською. Який рівень англійської потрібен для того, щоб потрапити на закордонне навчання за програмою Еразмус? Чи потрібно мати, скажімо, рівень С1?
– Для цієї програми достатньо рівня B2 або В1 – це залежить від закладу, який приймає і організовує обмін. С1 – це вже рівень Advanced, а студенти можуть мати рівень B2 або B1.
– Наскільки складно навчатися англійською мовою?
– Є така техніка запам’ятовування, коли ти читаєш іноземною мовою, яку знаєш, – і матеріал фіксується краще. Тож я не можу сказати, що це набагато тяжче. Може бути прогалина у знанні деяких професійних термінів, але ти дуже швидко запам’ятовуєш їх, коли вони часто повторюються, тож жодних проблем із навчанням іноземною мовою в мене не виникло.
– Як ти готувалася до поїздки?
– Готувалася більше морально до зміни обстановки й до переїзду. Також потрібно було зібрати всі документи, вирішити питання з житлом. Але у Ліллі є організація, яка надає гуртожитки та резиденції. Мені допомогло те, що дівчина з мого інституту, старша за мене на один курс, уже їздила на один семестр і проконсультувала мене з багатьох питань. Звісно, я вчила мову.
– Що тебе найбільше хвилювало перед поїздкою і що найбільше захоплювало вже по приїзді?
– Я така тривожна людина, і мене хвилювало загалом усе, що відбувається, бо я більше домосідка. Мене хвилювали зміни, нові люди, нове місцеперебування. Захопило те, що тут сучасно облаштовані кабінети та лабораторії. Ще мені сподобалася сама атмосфера європейського міста.
– Чим відрізняється навчання в Україні від навчання у Франції?
– У Франції мене дуже дивує те, що тут пара триває від трьох до чотирьох годин. Навіть після шести місяців перебування тут я досі до цього не звикла. Це наче в нас дві однакові пари підряд. Викладач на власний розгляд може поставити перерву, а може й не поставити, і ви будете три години вчитися. Це єдина суттєва відмінність. І ще в нас дуже багато теоретичного матеріалу, а у Франції теоретичного матеріалу менше, а більший акцент на практиці.
– Чи є в тебе якась улюблена дисципліна з тих, що ти вивчаєш у Ліллі?
– Мені більше подобається не дисципліна зі спеціальності, на якій я навчаюся, а з human resources, і це intercultural communication, де ми спілкуємося про відмінність культур. Якщо треба виділити предмет із конкретно професійної спеціальності, то це дисципліна «бази даних», і вона доволі цікава.
– За чим найбільше сумуєш під час перебування у Франції?
– Очевидно, що я сумую за своєю сім’єю, а також дуже потребую стабільності й енергії, бо навчатися і в Політехніці, і за кордоном доволі складно, й інколи просто немає сил функціонувати.
– А як ти опановуєш навчальну програму у Львівській політехніці?
– За можливості намагаюся відвідувати пари й здавати лабораторні. Роблю це тоді, коли маю вільний час, тож трішки втомлююся.
– Які твої стосунки зі студентами в групі? Чи знайшла собі друзів, з якими будеш спілкуватися й після завершення навчання в Ліллі?
– Для початку хочу сказати, що тут немає груп, як у нас. Тут, як і в більшості закордонних освітніх закладів, зокрема у США чи Німеччині, ти просто записуєшся на предмет і відвідуєш його. Тож можеш там бути один зі своєї програми і нікого не знати в новій групі. У першому семестрі пари відвідував ще один хлопець із Політехніки, і в нас були нормальні стосунки. Зараз я спілкуюся більше з іноземними студентами. Насправді французи не дуже налаштовані на комунікацію, вони більше зі своїми спілкуються. Я нормально комунікую зі всіма, проте не сказала б, що маю якісь близькі стосунки з французами чи іншими іноземцями, які тут вчаться.
– Ти оплачуєш навчання сама чи отримуєш стипендію?
– Програма Erasmus+KA1 розрахована на те, що студент за навчання не оплачує нічого сам. Лише протягом першого місяця є видатки, поки стипендію не виплатять. І це плата конкретно за житло. Розмір стипендії залежить від економічного стану, ціни на продукти й житло у тій країні, де перебуваєш. Сума, яку тобі виділяють, має забезпечити нормальний рівень життя. У контракті пише, що мені платять 850 євро на місяць, але тут така система, що виплачують не помісячно, а спочатку 50%, потім 30%, а потім уже, коли закриваєш контракт, мусиш заповнити певні документи, тобі все перевірять і виплатять іще 20% стипендії.
– На твою думку, як на твоє майбутнє вплине те, що ти навчалася на закордонній програмі?
– Звісно, це позитивно вплине на моє майбутнє. Якщо згодом оберу роботу в Україні, то досвід навчання в Європі допоможе працевлаштуватися на кращу посаду й покаже, що я працьовита й готова здобувати нові знання. Якщо ж працюватиму в Європі, то навчання у французькому закладі теж буде показовим.
– Що б ти порадила студентам, які теж хочуть поїхати на програму закордонного навчання?
– Потрібно шукати, як правильно писати мотиваційні листи. Важлива також моральна підготовка до змін. Зміни будуть так само, як і стрес. Він має пройти, і не треба його боятися. Головне – добре підготуватися морально до змін та зібрати всі документи. Потрібно також з’ясувати про всі особливості країни, у яку їдеш, тому що можуть бути бюрократичні або ж адміністративні тонкощі. Наприклад, у Франції все вирішують папери. Тож маю три поради: не боятися, морально підготуватися і з’ясувати нюанси країни, до якої їдете.
– Як ставляться європейці до України? Що вони знають про нашу країну?
– Загалом про Україну європейці знають небагато. У них немає жодної цілісної картини. Вони не знають нічого про те, що проходить поза Європейським Союзом.
– Чим займаєшся у вільний час?
– Поки була хороша погода на початку року, я подорожувала. Навіть їздила в Амстердам та Брюссель, оскільки Лілль розташований недалеко від кордону з Бельгією, а від Бельгії й до Нідерландів рукою подати. Тож коли можу, то подорожую. Інколи ходжу в музеї чи на ковзанку в місті, де живу.
– Що нового ти дізналася про французьку культуру й менталітет під час перебування в цій країні?
– Я читала багато про французьку культуру та менталітет, і підтвердився стереотип про те, що вони, як і більшість європейців, некомунікабельні та індивідуалістичні. Узагалі я небагато спілкуюся з французами, вони зазвичай тримаються відокремлено. Звісно, відповідають, коли я звертаюся, проте без великого ентузіазму.
– Як ти змінилася під час перебування за кордоном?
– Я розширила свій світогляд, маю більше досвіду, матеріалу для роздумів. Познайомилась із різними людьми, тож можу багато порівнювати. Стала більш відкритою до людей і отримала нову інформацію.
– Що плануєш на майбутнє?
– За можливості я б хотіла тут подаватися на стажування, але якщо будуть якісь проблеми, то, можливо, на магістратурі знову поїду за якимось обміном.
Отож навчання за кордоном – це водночас і пригода, і випробування. Але якщо й справді хочеш щось змінити й спробувати повчитись у котромусь із закордонних університетів, то жодні перешкоди не зупинять. Головне пам’ятати: усе, що відбувається, – це досвід, який тебе змінює, а подорожі не лише дарують знання, а й допомагають побачити світ під новим кутом.
