Доктор технічних наук, директор Інституту геодезії Львівської політехніки професор Корнилій Третяк належить до тих людей, які багато знають про крижаний континент не лише з літератури і телефільмів. Він відчув на собі холодний подих Антарктики, був безпосереднім учасником кількох експедицій на українській станції «Академік Вернадський», якій цьогоріч виповнюється 20 років. Напередодні ювілею ми зустрілися із професором Корнилієм Третяком, аби він розповів про свої мандрівки на шостий континент.
– Пропоную розпочати нашу бесіду з географії і невеличкого екскурсу в історію.
– Станція «Академік Вернадський», – розповідає Корнилій Третяк, – розташована на острові Галіндез Аргентинського архіпелага поблизу Антарктичного півострова. Перед тим, як розповісти про історію цієї станції, варто було б хоча б стисло згадати про дослідження Антарктики взагалі.
Її початком вважають перші переходи до Південного полярзірканого кола, зокрема, плавання голландця Д. Геєрітца. Його судно у складі ескадри Я. Магіо 1559 року після шторму у Магеланській протоці несподівано втратило з поля зору інші кораблі й пішло на південь. Коли воно спустилося до широти 64 S, там була виявлена невідома «висока земля».
Далі вагомий внесок у дослідження Антарктики зробив відомий англійський мореплавець Джеймс Кук. В результаті своїх плавань він писав: «Я не стану заперечувати, що поблизу полюса може бути материк або значна земля. Навпаки, я переконаний, що така земля там є...».
Офіційно ж вважають, що Антарктиду відкрила у 1820 році перша російська антарктична експедиція на шлюпках «Восток» і «Мирный» під керівництвом Ф.Ф. Беллінсгаузена і М.П. Лазарєва.
Не заперечуючи цієї версії, згадаймо, проте, один загадковий історичний факт. Існує так звана карта Пірі Рейса, яку знайшли 1929 року під час робіт над головним султанським палацом Топкапи. Пірі Рейс був турецьким адміралом і картографом. На його карті, датованій 1513 роком, змальовані береги Антарктиди й Америки. 1953 року копію цієї карти надіслали у Бюро гідрографії ВМС США знавцю стародавніх мап А.Х. Маллері. Він визначив використану картографічну проекцію. Дослідник зробив сітку, наклав карту Пірі Рейса на карту світу і отримав абсолютну збіжність. Для побудови подібної карти необхідно мати знання зі сферичної тригонометрії, яка була розроблена лише у ХVIII столітті. Крім того, це єдина карта XVI століття, де Південноамериканський континент розміщений правильно відносно Африканського. Ці факти можна вважати доказом обізнаності стародавніх картографів щодо існування Антарктиди.
– А коли розпочалося, так би мовити, стаціонарне освоєння цього континенту?
– Із середини ХХ століття стартувало систематичне міжнародне освоєння Антарктиди. На континенті різні країни створюють постійні бази, що впродовж року виконують метеорологічні, геофізичні і геологічні дослідження.
Як відомо, попередницею української станції «Академік Вернадський» була британська наукова база «Фарадей», заснована під час експедиції на Землю Грейама у 1934–1937 роках. Чому британці обрали саме цю групу островів? Її ще називають «Антарктичною Швейцарією». Там практично не буває вітрів і великих хвиль. У цьому екзотичному місці частенько зупиняються туристичні яхти. 1946 року тут сталася загадкова пригода. Коли прибула чергова сезонна експедиція, на місці не виявилося жодного сліду від дерев’яних будиночків, навіть дощечки не лишилося. Цілком ймовірно, що все це забрало цунамі. Адже неподалік розташована сейсмічно активна територія Чилі. Після цього випадку будиночок станції відновили, і сьогодні він є музеєм, яким опікуються українські полярники під постійним наглядом Британської Антарктичної служби.
У 1954 британці розпочали споруджувати нову станцію на сусідньому острові Галліндез, яка отримала назву «Фарадей». Її головне призначення полягало дослідженні магнітного поля Землі, іоносфери та озонового шару. До речі, 1985 року на станції «Фарадей» вперше було виявлено озонову діру.
Після розпаду Радянського Союзу 1992 року Росія оголосила себе правонаступницею усіх антарктичних станцій колишнього СРСР і відмовила Україні у передачі хоча б однієї з них. Хоча наша країна зробила чималий внесок у освоєння Антарктики. Думаю, не менше 20 випускників геодезичного факультету та Інституту геодезії Львівської політехніки у різний час працювали на антарктичних станціях, не кажучи вже про участь усієї нашої країни.
3 липня 1992 року Президент України Леонід Кравчук видав указ про участь України в освоєнні Антарктиди. У листопаді 1993 року Великобританія поширила через свої посольства пропозицію передати станцію «Фарадей» одній з «неантрактичних країн». Такою виявилася Україна. До речі, обійшлася вона нам за символічну плату – всього один фунт стерлінгів. Принагідно скажу, що британці щороку на утримання цієї станції витрачали до 10 мільйонів фунтів.
Спочатку сюди поїхали перші троє наших полярників, щоб вивчити доволі складне господарство. На станції все було автономне – вода, опалення, електроживлення. А в лютому 1996 року прибула перша повноцінна українська експедиція. Станція отримала нову назву «Академік Вернадський», і над нею підняли Державний прапор України.
– Ви були першим із геодезистів Львівської політехніки, хто прибув на крижаний континент?
– Ні. Першим там побував професор Глотов. Це було 2002 року. А разом з ним ми взяли участь в експедиції 2003 року. Відтоді я побував у Антарктиді чотири рази.
– Яку наукову мету ставили перед вами?
– Ми працювали за завданнями Українського Антарктичного центру, який тепер діє при Міністерстві освіти і науки України. Найперше завдання, яке ми постійно виконуємо, – це дослідження об’ємів льодовиків у часі. Спочатку використовували для цього наземні фотограмметричні методи. Останнім часом застосовуємо лазерне 3D-сканування.
– У своїх попередніх інтерв’ю ви наголошували, що льодовики в Антарктиді неухильно зменшують свій об’єм. Ця тенденція не припинилася?
– Ні, танення льодовиків триває. Інша річ, що в різні роки цей процес відбувається нерівномірно. Але глобальне потепління, спричинене різними факторами, зокрема й техногенними, триває.
– Результати ваших досліджень передають в Український Антарктичний Центр?
– Так. Але якщо навіть ми не їдемо в експедицію, продовжуємо опрацьовувати інформацію у себе в Інституті. За результатами наших досліджень видали монографію «Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики». За нашими матеріалами студенти захищають дипломні роботи. Десь у другому півріччі цього року вийде ще одна монографія «Структура та динаміка геофізичних полів Західної Антарктики».
– 2015 року ви збиралися в Антарктиду, але поїздка не відбулася...
– Особливо не шкодуємо, адже передбачали лише коротку перезмінку обслуговуючого персоналу станції. Але маємо надію, що наступного року наша група прибуде на станцію на триваліший період. Це дасть змогу вибрати кращу погоду для досліджень. Крім лазерного 3D-сканування, плануємо для дослідження льодовиків використати ще й безпілотні апарати.
