Розповідає Рома Пристай, голова волонтерського простору DoBro, учасниця багатьох проєктів Центру Студентського Капеланства, студентка Національного університету «Львівська політехніка»:
– У 2018 році я з подругами відпочивала на морі в Коблево (там є база Політехніки). Також, за традицією, там таборували й учасники студентського капеланства. Яке ж було наше здивування, коли на пляжі до нас підійшов чоловік і запросив ввечері поспівати пісень та поговорити. То був отець Ігор Хомічак. Після того дня ми вже відпочивали разом з ними. Це був початок мого життя із Капеланством.
Потім був мій перший табір для студентів у Яремче. Вже там мені більше розповіли про DoBro та їхню діяльність. Мене зацікавили поїздки у Краковець, і тому я наважилися спробувати й поїхала з ними декілька разів. Тоді я долучилась до ярмарків, майстер-класів і таборів при парафії.
Вже у 2019 році був мій перший табір на Сході, де я вкотре переконалась, що на правильному шляху.
Моя присутність у дзвіниці частішала. Поступово волонтери ставали не просто знайомими, а друзями.
Але дещо неочікуване мене чекало в червні 2020 року. Вибирали нову голову волонтерського простору DoBro. Я й подумати не могла, що мене розглядають як кандидата на цю посаду. Мені, як інтроверту, було дуже страшно на таке підписуватись. Але завдяки підтримці та допомозі я все ж таки наважилася взяти на себе цю відповідальність. І ось вже майже рік я маю честь представляти волонтерський простір, який став для мене другим домом.
Про театр «САД» знала із самого початку. Захоплююсь грою кожного учасника, але себе в цьому не бачу. Ще зі школи мені було важко перебувати на сцені. Та коли з’явилась нагода поїхати з вертепом на Схід до військових, то не було жодних сумнівів. Моє бажання бути там у час Різдва було сильніше над усе.
Звичайно, не буває все гладко та ідеально. Виклики постають перед нами практично кожного дня. Один із наймасштабніших – це карантин. Багато проєктів функціонують тепер з обмеженнями. Але навіть попри це ми стараємося підтримувати свою діяльність на максимумі. Це такий час, де ми можемо ще більше виявляти свою підтримку та любов.
Дуже важливо розуміти, що добрий приклад вартісніший від повчань. Тому ми більше зосереджені на живому спілкуванні. Ми їздимо на Схід для того, щоб бути разом та показати єдність України не тільки на словах. Ми працюємо з дітьми-сиротами, бо кожен є потрібним та цінним.
Ми маємо зустрічі та навчання для волонтерів, комунікації та багато різних знайомств, які допомагають знаходити спільну мову з різними людьми. Ми разом відпочиваємо та співаємо пісні, ми разом і тоді, коли святкуємо перемогу, і коли аналізуємо невдачі, коли є дні народження, весілля та хрестини і тоді, коли потрібно підтримати і просто бути поруч.
Я щаслива, що Бог привів мене в DoBro. Я знаю, що мене завжди чекають і гостинно приймуть у дзвіничці. Студентський храм блаженного священномученика Олексія Зарицького (вул. Лукаша, 3а) – місце, де чекають кожного.
Надихаюсь кожним волонтером і дуже радію новим обличчям. Бо майбутнє за нами, і хто, як не ми, маємо його творити. І творити свідомо та відповідально!
Світло – це вибір, й одного разу я зробила свій вибір. DoBro у серці, натхнення в людях.
