Інна Кисіль – студентка третього курсу Інституту права, психології та інноваційної освіти, майбутня юристка та курсантка військової катедри. Вона розповіла про те, як поєднує навчання у двох закладах, які вступні іспити потрібні для військової підготовки та чи важко призвичаїтися до такого навантаження дисциплін.
– Чому ти обрала для себе юриспруденцію?
– Справедливість – це основа моїх життєвих цінностей. Ще з дитинства я хотіла передовсім захищати чесних людей від злочинців. А тому після школи я планувала вступати до університету внутрішніх справ. Однак через стан здоров’я довелося відкласти це. Я дуже вдячна батькам за підтримку, адже тоді вони допомогли досягти бажаного згодом. Ми не здавались, а продовжували боротися разом за мою мрію. Згодом без вагань подала документи до «Львівської політехніки» на юриспруденцію. Окрім теоретичної бази, викладачі діляться власним досвідом та практичними порадами, якими я зараз і керуюся.
– Тобто ти не покинула мрії захищати людей, а просто здійснюєш її в іншому форматі?
– Відтепер дитяча мрія переросла в реальну мету мого життя. Після того, як закінчу університет, маю велику надію, що зможу змінити цей світ на краще через правосуддя.
– Та все ж ти вирішила паралельно вступити ще й на військову катедру?
– Я наважилася вступити туди без зайвих роздумів та вагань, адже для здобуття знань варто використовувати всі можливості та докладати для цього максимум зусиль.
– Такий напрямок вимагає достатньої фізичної підготовки та дисциплінованості. Чи не було сумніву у власних силах?
– Я почала готуватися за два місяці до самого відбору: займалася спортом, вивчала теорію та потроху згадувала шкільний курс «Захист вітчизни». Безумовно, сумніви були, бо всі завдання, навіть фізичні, дівчата виконували на рівні з хлопцями. Моєю метою було викластися на всі 100% та зробити все можливе.
– Чи складно тепер поєднувати навчання в університеті та в академії?
– У цьому семестрі наш університет підготував для інституту чудовий розклад, а тому маю вдосталь часу для домашнього завдання та пар на військовій катедрі. Їх у нас буває небагато – близько 3-х на тиждень.
– Чи немає упередженого ставлення до дівчат-курсанток?
– У такому середовищі немає місця для гендерних ознак – усі рівні у власних правах та обов’язках. До прикладу, варто бути готовою до того, що одного дня долатимеш 100-метрову дистанцію на рівні з хлопцем. Тут цим нікого не здивуєш.