Ми поспілкувалися з випускницею Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка» Кариною Бовсуновською. Нині дівчина працює за покликанням у провідному інформаційному агентстві країни.
— Розкажіть, будь ласка, про себе. Де саме зараз працюєте?
— Я закінчила Львівську політехніку за спеціальністю «журналістика» й отримала диплом бакалавра та магістра, проте ще до завершення навчання почала працювати журналісткою. Наразі працюю на сайті УНІАН редакторкою стрічки новин. Безпосередньо здійснюю пошук новин, їх написання, а також пишу власні матеріали на різну тематику.
— Як давно навчались у Львівській політехніці? Коли ви зрозуміли, що ця сфера — для вас?
— У цьому прекрасному університеті я навчалася з 2018 по 2023 рік. Зрозуміла, що хочу працювати журналісткою, ще в школі, а завдяки навчанню у Львівській політехніці збагнула, що це справді моє покликання, адже наші викладачі найкращі й дали нам ґрунтовну базу знань, яка дуже допомагає на практиці.
— Який у вас досвід роботи? Чи багато дізналися нового, працюючи журналісткою?
— У професії я з 2020 року. Свій шлях у журналістиці почала в онлайн-виданні «Корупція Інфо», де писала новини та створювала контент для відео на платформі YouTube. Згодом долучилася до команди львівського телеканалу та сайту «ПравдаТут Львів». Завдяки цьому я набула великого досвіду роботи як на сайті, так і на телеканалі, адже дізналася багато цікавого й корисного для своєї професії.
Однак з початком повномасштабної війни довелося шукати іншу роботу, адже телеканал на той час не міг виплачувати нормальну зарплату більшості працівникам. Тому я вирішила спробувати себе в ролі регіональної журналістки в Київській області на сайті «Київщина 24/7». Вже тут я безпосередньо стала брати інтерв’ю в різноманітних людей, починаючи від депутатів та політиків і закінчуючи волонтерами, зоозахисниками й військовими. Цей досвід неймовірно крутий, адже саме тоді я навчилася брати й опрацьовувати інтерв’ю.
Паралельно з цією роботою мене запросили вести соцмережі та сайт харківського медіа «Накипіло». Безперечно, цей сайт має сильну команду, та, на жаль, з усіма не вдалося особисто познайомитись, адже працювала дистанційно. З часом я завершила свою роботу в цьому виданні та залишилася працювати на «Київщині 24/7».
Після цього мене запросили бути редакторкою новин на сайті «Новини.LIVE», який став для мене, скажімо так, школою життя у сфері онлайн-журналістики. Там мене багато чого навчили, розповіли, як загалом працює інтернет-трафік і які новини найбільше подобаються аудиторії.
Завдяки цій роботі я зараз там, де маю бути, тобто на сайті номер 1 в Україні — УНІАН. Своїм рівнем він значно відрізняється від інших видань, адже тут потрібно не лише прагнути кращих результатів, а й втриматися на першому місці, оскільки в Україні безліч інших новинних сайтів, які є конкурентами.
— Розкажіть, будь ласка, про свій досвід інтервʼюєра та трохи про людей, з якими спілкувалися.
— Інтервʼю — це, мабуть, один із найпоширеніших способів отримати інформацію в журналістиці. Завдяки цьому жанру ми дізнаємося більше про людину, її погляди, життя та діяльність. Проте якщо інтервʼю потрібно взяти в людини, яка відповідає за ту чи іншу сферу, то це вже складніше, адже читачеві цікаво знати не лише про життя цієї людини, а й про те, що вона може йому своїми словами дати.
Наприклад, я брала інтерв’ю в різних депутатів, коли треба було дізнатися не тільки про їхню діяльність та позицію, а й про те, що вони зробили чи роблять такого, що дає користь звичайним людям, тобто їхнім виборцям. Іноді це складно, адже є люди, яких важко розговорити. Потрібно старатися добирати такі запитання та зачіплюватися за те, що потенційно може привернути увагу мого героя або зачепити його. Тоді можна отримати чіткішу відповідь.
Проте є люди, які дуже стисло відповідають на запитання. У такому разі на допомогу приходять їхні прессекретарі, які доповнюють інтерв’ю, завдяки чому воно стає повноцінним і цікавішим. Загалом робити інтерв’ю нескладно. Напевно, найважче — домовитися про нього, адже в кожної людини свої плани, в які журналіст може не входити.
Люди траплялися різні, як я вже наголошувала, — місцеві депутати, політики з Київщини, а також волонтери та громадські діячі. Проте найбільше мені запамʼяталось інтервʼю з військовим капеланом і зоозахисником з Київської області, адже вони розповідали те, про що я раніше й не знала, так само як і читачі того видання, де публікували ці матеріали. Зокрема, було цікаво послухати про події, які відбувалися на початку повномасштабного вторгнення на Київщині. Попри весь жах, наші люди знаходили можливість рятувати не лише себе, а й тварин, що неймовірно цінно.
— Як саме вплинула Політехніка на ваше становлення як журналістки?
— Політехніка позитивно вплинула на моє становлення як журналістки, адже до своєї діяльності за фахом я працювала в маркеті й мала непоганий дохід як для студентки. Також на тій роботі були можливості для розвитку. Проте після того, як Політехніка організувала для студентів журналістики один цікавий захід в іншому університеті, де потрібно було представити свої дослідження, я зрозуміла, що це переломний момент і що я не хочу працювати просто касиркою в маркеті та робити хот-доги. Побачивши, яким наповненим може бути моє життя, я усвідомила, що все-таки хочу розвиватися саме в журналістиці, тому з часом звільнилася з тієї роботи та почала шукати саме вакансії журналіста.
— Які маєте плани надалі? Чи хочете лишатися на своєму місці наразі?
— Звісно, я не хочу сидіти на місці, тому планую розвиватися та змінювати свою роботу, як тільки з’являється краща можливість. Але думаю, що робота на сайті УНІАН все ж стане останньою для мене у сфері інтернет-журналістики, оскільки хочеться спробувати себе на радіо або телебаченні. Сподіваюся, що все вдасться, і я стану ще більшою професіоналкою у своїй справі!
