Студенти ІЕСК, ІТРЕ, ІГСН, ІНЕМ з доцентом катедри української мови Оксаною Литвин відвідали Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Цей історичний музей показує всю суть тоталітарних та окупаційних режимів на західноукраїнських землях.
Студенти під час екскурсії дізнались багато нового про історію українського народу, переконались у тому, що саме знання історії України допомагає нам відчути увесь біль, трагічну долю людей, які боролись за незалежність нашої країни.
Екскурсія справила велике враження на студентів.
Северин Харів зазначає: «Ця екскурсія глибоко вразила нас і змусила задуматися про трагічні сторінки історії України. Експозиція музею охоплює періоди окупації Західної України різними режимами – польським, німецьким та радянським. Раніше я не чув про цей музей, тому, коли дізнався про можливість відвідати його, відразу ж погодився. Я вважаю його важливим місцем для розуміння нашого минулого. Особливе враження справляє те, що виставка розташована в справжній в’язниці, де колись перебували жертви цих режимів. Протягом екскурсії я відчував сильне емоційне напруження, уявляючи всі жахи які пережили люди, які були ув’язнені в цих стінах. Це місце є справжнім символом трагедії українського народу, але в той же час і неймовірної мужности українського народу, який пережив нелюдські випробування. Тюрма на Лонцького нагадує про злочини різних тоталітарних режимів, котрі переслідували і винищували всіх людей що проживали на території України. На мою думку, музей «Тюрма на Лонцького» є надзвичайно важливим для сучасної України. Збереження пам’яти про минуле нагадує нам про ціну свободи і буде спонукати нас до глибшого розуміння історії нашої держави».
Марія Зубрицька поділилась своїми враженнями: «Музей «Тюрма на Лонцького» у Львові справляє сильне враження на кожного, адже він розташований у колишній тюрмі, де під час радянського та нацистського режимів утримували політичних в’язнів, музей зберіг автентичні приміщення: камери, кімнати для допитів тощо. Експозиція викликає глибокий смуток і повагу до людей, що перебували в цих стінами, а також нагадує про важливість збереження пам’яти про жертв тоталітарних режимів. Дуже важливо, що є можливість подивитися списки жертв і знайти щось про свою родину».
Богдан Шиндлярський зазначив: «Нещодавно ми з одногрупниками відвідали Національний музей «Тюрма на Лонцького». Ця екскурсія не залишила байдужим жодного зі студентів. Давно хотів відвідати музей (чув про тюрму ще в дитинстві), адже це дуже важливе місце для розуміння нашої історії. Вражає те, що експозиція музею розташована у справжній в’язниці. Протягом усієї екскурсії відчував глибоку емоційну напругу і велике співчуття до тих людей, які тут були ув’язнені. Це, напевно, одне з наймоторошніших місць у Львові, що дає змогу доторкнутися до кривавих сторінок історії нашої країни. Тюрма є доказом злочинів проти українців не одного режиму. Тисячі наших співгромадян були розстріляні там. Важко передати всі мої переживання, адже у 1940 році брат мого прадіда Лука був розстріляний у Тернопільській тюрмі. Бабця каже: «За ідею…». Пам’ять про ці події й досі живе у нашій родині. Тому я під час екскурсії весь час думав про те, як було важко нашому ще такому молодому стрийкові. Від діда знаю, що в’язнем цієї тюрми був наш сусід Степан Вороновський (походив зі славного священничого роду). На мою думку, Національний музей «Тюрма на Лонцького» є одним з найважливіших музеїв України, оскільки допомагає зберегти пам’ять про минуле та нагадує про важливість боротьби за свободу і свою державу сьогодні».
Анна Архипчук поділилась своїми думками: «Це місце з першого кроку пробирає до мурах. Дає можливість відчути криваву історію України. Мене охоплював великий жах і захоплення одночасно. Жах через долю людей, мене охоплювало горе, злість та співчуття, адже там знущалися з людей, їх мучили, катували, жорстоко змушували втратити себе як особистість. Але також величезне захоплення, гордість за свій народ, адже це місце показує наскільки сильні українці. Вони боролися до кінця, незважаючи на тортури. Дехто, вийшовши з в’язниці, і далі продовжив свою патріотичну діяльність. Також в’язні попри контроль та без спеціальних інструментів вишивали, робили різні рукоділля на пам’ять про Батьківщину».
