Наприкінці травня глава Державного космічного агентства Володимир Усов заявив, що Україна планує запускати ракети в космос до 2023–2024 років. За словами посадовця, реалізувати це планують за допомогою методу повітряного старту, що дозволяє використовувати літак як космодром. Про реальність втілення планів очільника Держкосмосу, повітряний старт, розвиток космічної науки в Україні й Львівській політехніці зокрема, розповідає доцентка кафедри вищої геодезії та астрономії Любов Янків-Вітковська.
Зміни в космічному агентстві стосуються й технічних вишів
– Для початку зазначу, що зміна керівництва Державного космічного агентства, що відбулася в січні цього року – це позитив. Передовсім тому, що на цю посаду прийшла молода людина. З Володимиром Усовим ми заочно знайомі, я знаю його оточення й можу сказати, що це команда молодих людей, які хочуть зробити позитивні зміни в космічній галузі України.
Щодо концепції майбутньої Національної космічної програми, яку вони розробили, то можу запевнити: усі зміни, які відбуваються в космічній агенції стосуються й технічних університетів, зокрема й нашого, адже ми готуємо спеціалістів технічних галузей. Задекларовані пункти важливо розвивати. Звичайно, зважаючи на сучасну ситуацію в нашій державі, це не просто, але потенціал української космічної науки й промисловості – доволі солідний. Тому, гадаю, плани нового очільника легко реалізувати.
Повітряний старт
– Повітряний старт передбачає запуск ракет зі спеціального літака. Для цього й розробляли наш «Мрія». Наразі на це дивляться трохи зверхньо, але варто згадати, що Україна відіграла важливу роль у створенні морського старту: у Бразилії, спільно з українськими науковцями, побудовано відповідну платформу для запуску ракет.
Ця ідея існує від 70-х років ХХ століття, але широкого розголосу досі не було. Наразі за допомогою повітряного старту в нас реалізовували військові проєкти, за кордоном теж провадять таку роботу для військових цілей.
Власного наземного майданчика для запуску ракет Україна не має, адже на момент початку розвитку космічної галузі ми входили до складу Радянського Союзу. Основні космодроми були в Байконурі та Архангельській області, тому запуски всіх ракет відбувалися там, і потреби в інших майданчиках не було. Побудувати космодром – дороге задоволення, плюс це потребує великої і специфічної території (ділянка має бути розташована близько до екватора або полюсів Землі).
Розробки повітряного старту існують, щобільше, над ними працюють навіть українські школярі. Сучасні ракети вже не такі важкі, наразі здійснюється чимало модифікацій для створення легкого ракетного палива. Тому заява Володимира Усова щодо повітряного старту цілком реальна.
Ми проживаємо унікальний момент освоєння космосу і держава має піти назустріч
– Нині ми проживаємо унікальний момент освоєння космосу й космічної галузі, тому керівництво держави й міністерство мають зробити певні зміни. Наприклад, ми, науковці, виконуємо різні наукові проєкти, Національний центр управління випробовування космічних засобів, із яким співпрацюємо, надає нам обладнання, зокрема техніку для дослідження штучних супутників Землі. Але для того, щоб взяти на баланс цю техніку і виконувати спільні завдання з моніторингу атмосфери, результати яких принесуть користь не тільки для космічної науки, а й для аграрної галузі, розвідки, прогнозування надзвичайних ситуацій (землетрусів тощо), є маса перепон у вигляді інструкцій, положень, які, на жаль, мусимо виконувати. І це залежить не від університету, навпаки, керівництво Політехніки всіляко сприяє нам.
Друга проблема полягає в тому, що коли науковці отримують ґранти, велику суму вони змушені віддати державі. Так, державі треба допомагати, але, можливо, ті ґранти, які науковці шукають і виборюють самостійно, все ж краще скерувати на науку? Старше покоління нині часто згадує, як колись держава виділяла фонди на науку: так, це справді було – через гонку озброєнь між Радянським Союзом і США, тодішнє керівництво чимало коштів скеровувало на космічну тематику. Україна також мусить визначити пріоритети. Космос – третє після незалежності й мови важливе питання для політики держави. Ми маємо значний сільськогосподарський потенціал, родючі чорноземи, але використовувати ці багатства без космосу нині неможливо. Уся сучасна сільськогосподарська техніка використовує супутникові технології. Внесення мінеральних добрив, наприклад, потрібно розраховувати із космічною точністю. Навіть заможні держави не дозволяють собі кидати мінеральні добрива просто так. У Канаді це відбувається з допомогою згаданих супутникових технологій, які забезпечують точність до 3–5 см.
Крім цього, нам потрібне космічне військо. В Україні є війська, які займаються космосом, але їм потрібно надати відповідний статус. Якби створення космічного війська стало державним пріоритетом – це був би великий плюс до реноме й міцності нашої країни.
Нещодавно секретар Ради національної безпеки й оборони України Олексій Данілов заявив, що в рамках реформування оборонно-промислового комплексу з’явиться посада віце-прем’єра – міністра розвитку стратегічних технологій та інновацій, серед повноважень якого буде розвиток космічної галузі. Це великий плюс, адже не правильно, коли за космічну галузь відповідає міністр економіки чи сільського господарства. У жодному разі не применшую їхньої ролі, але кожною справою має займатися фахівець.
Отож нині ми потребуємо розуміння, підтримки й відповідної політики з боку держави, тоді Держкосмос дуже швидко досягне задекларованих цілей.
Що Політехніка може зробити для розвитку космічної галузі
– Відколи існує Львівська політехніка – усі її підрозділи працюють на розвиток передової науки. Від 70-х років минулого століття університетські лабораторії, зокрема конструкторське бюро, готували деталі для супутників, розробляли відповідні програми. Політехніка завжди була в космічній тематиці.
Нині ми маємо підписані угоди з провідними космічними інституціями, такими як Конструкторське бюро «Південне», Національний центр управління випробовування космічних засобів.
Політехніка готує фахівців за різними напрямами: комп’ютерними, технічними, інженерними – це все можна використати для освоєння космічної галузі. Інститути, що спеціалізуються на програмному забезпеченні, можуть розробляти спеціальні програмні продукти для космічних польотів, адже, наприклад, усе програмування для польоту ракети Falcon 9 із космічним кораблем Crew Dragon розробив українець із Житомира, який працює на NASA. Спеціалізації кафедри, де я працюю – «Космічна геодезія» і «Космічний моніторинг Землі». На основі наших методик провадимо онлайн-моніторинг атмо-, іоно- і тропосфери, використовуючи ГНСС-технології. Інформація про іоносферу є важлива для запуску космічних апаратів, успішного функціонування супутників, що літають саме в іоносфері. Вивчення іоносфери потрібне й тому, що її збурення відбувається внаслідок активності Сонця та інших явищ, про які ми ще достеменно не знаємо. Отож ми готуємо спеціалістів не лише для космічної геодезії, а й для космічної галузі.
Окрім технічних дисциплін, космічній галузі потрібні й гуманітарні. Наприклад, прикладна лінгвістика чи технічна журналістика – пишучи про космічні дані й різні космічні апарати, без технічних знань не обійтися. Отож, Політехніка може брати участь у багатьох проєктах, що пов’язані із дослідженням космосу.
Космічною наукою займаються й школярі
– Одинадцятикласник Богдан Боровик минулого року посів друге місце на Всеукраїнському конкурсі наукових робіт Малої академії наук із темою «Повітряний старт». Це мій учень у МАН, тепер він працює над проєктом місячного корабля «Еней» – космічного багаторазового апарата, який би літав на Місяць. Дуже цікавий проєкт, він теж братиме участь у конкурсі. Богдан мріє будувати ракети, тому вступатиме на космічний напрям.
Космічний напрям помилково вважають неперспективним
– Можливо, існує проблема популяризації. Більшість студентів, які йдуть до нас вчитися, хочуть бути геодезистами чи землемірами й працювати в управліннях землевпорядкування. На космічний моніторинг йде небагато, але ті, хто прийняв таке рішення, оцінюють всі переваги вже у часі навчання. Загалом в Україні не так багато ЗВО готують фахівців космічної галузі. Насправді цей напрям цікавий і перспективний, мало хто зі студентів знає, що існує космічне право, яке можна вивчати й вдосконалювати. Є різні дисципліни, пов’язані із дослідженням космосу, які приносять хороші прибутки. Наприклад, інженери, які закінчують ще нашу спеціалізацію, можуть працювати у центрах космічного зв’язку НАН України. Мало того, зарплати таких фахівців є значно вищі від зарплат цивільних інженерів чи тих самих землемірів із управління землевпорядкування.
Я впевнена що з часом усе має змінитися. Якщо успішність молодої космічної команди буде така, як вони задекларували, чого ми їм бажаємо, то космічний напрям буде дуже престижний у нашій державі.
