Освіта як перепустка у майбутнє. Ні для кого не секрет, що успіх у будь-якій царині потребує великої віддачі та самодисципліни. Саме про це добре знає студентка ІБІС Надія Копійка. Вона і здобуває освіту, і працює за фахом, і навіть встигає знаходити час на захоплення. Серед них – графіка, живопис, і, ба більше, поезія.
– Надіє, чому містом та місцем для навчання ви обрали саме Львів, зокрема Львівську політехніку?
– Народилась я в місті Миколаєві (ні, це не той Миколаїв, що біля Львова, а обласний центр). А занесло мене далеко від дому, мабуть, тому що:
Львівська політехніка дійсно дає одну з найкращих освітніх баз моєї спеціальності (повірте, маю з чим порівнювати). А ще я ледь не з першого погляду закохалася у Львів. Це місто дуже відрізняється від мого рідного, але я відчуваю себе тут дійсно комфортно. Ну і ще мені хотілось спробувати досягнути чогось нового, відірватись від звичного побуту, вийти із зони комфорту.
– Чому обрали саме будівельну спеціальність та чим керувались при її виборі?
– За спеціальністю я – інженер-конструктор. Як її вибрала? До останнього моменту не могла визначитись, яку спеціальність ставити першим пріоритетом при вступі: інженерію чи журналістику. І що ж зробила така раціональна і зрівноважена людина як я? Звісно ж, кинула монетку. До речі, монетка вказала на журналістику. Але я – дівчина і роблю все навпаки.
– Розкажіть про саме навчання в університеті. Чим воно вам запам’ятається? Якими моментами?
– Тим періодом, коли у мене в крові еритроцитів було більше, ніж кофеїну, дискусіями стосовно анізотропічних властивостей термічно зміцненої сталі і людьми. Неймовірними людьми. Мабуть, найяскравішими в моєму навчанні були викладачі-ентузіасти й однокурсники, які мене розуміли з пів слова. Що стосується негативних аспектів, на мою думку, нашу навчальну програму слід більше орієнтувати на реалії будівельної практики. Дійсно, часто в навчанні ми використовуємо літературу і конструктивні рішення минулого сторіччя, які малоймовірно знадобляться нам в майбутній роботі за спеціальністю.
– Любов до навчання – звідки вона? Самодисципліна чи захоплення своєю справою? Хто до цього причетний ? Батьки, друзі, родичі чи, можливо, це ваш особистий вибір?
– Мабуть, усе-таки це захоплення професією. Як я сказала перед цим, спеціальність вибирала «за монеткою», тобто спрацювала фортуна. Батько мій – викладач університету в Миколаєві, тому я мала певний позитивний приклад, хоча батьки жодним чином не наполягали на такому рівні моїх академічних досягнень.
– Чи збираєтеся ви продовжувати навчання та вступати до аспірантури?
– Якби мені поставили це запитання рік тому, я би без вагань сказала «так». Однак зараз у мене вже з’явилися сумніви, хоча науковою роботою активно займаюся з 3-го курсу і тепер пишу статті, публікую їх. Наразі я вже працюю за спеціальністю на досить серйозних проєктах високої складності. Поєднувати роботу і навчання дуже складно, тим паче, що не всі викладачі ставляться до цього з розумінням. На роботі я стикаюсь з дійсно складними творчими завданнями, тому мозок не встигає «застопоритися» на банальних нудних. Відповідно, наразі точно сказати не можу, чи продовжуватиму навчання в аспірантурі, зважую всі pro et contra (за і проти).
– Є ще один цікавий момент у вашій біографії: навчання у Кінгстонському університеті в Лондоні. Як туди потрапили? Які враження від цього маєте?
– Це було навчання за обміном в рамках програми «Еразмус+». Пройшла відбір і виграла грант від ЄС на один семестр. У Кінгстоні навчання більш орієнтоване на практичні навички, там краща технічна база: лабораторії, практичні сесії, програмне забезпечення. Також більш гнучкий розклад, який дозволяє паралельно працювати за спеціальністю, а також студенти мають більшу частку самостійної роботи. Стосовно базового рівня знань (теоретичних основ), позитивно вразила Політехніка. Рівень знань у нас на порядок вищий, аніж у Кінгстоні, складніші курсові, та й обсяг роботи більший ( я не жартую, самій не вірилось).
– Окрім навчання, чим цікавитесь? Розкажіть про ваші захоплення.
– Займаюся живописом, графікою, зараз це суто як хобі і такий собі антистрес, але свого часу малювала професійно. До початку пандемії багато подорожувала. Читаю. Серед улюблених – Кінг, Дяченки, Іздрик. Стараюсь послуговуватись оригіналами творів, однак з іноземних обмежена лише англійською та німецькою мовами. Іноді пишу – як наукові статті, так і дещо більш ліричне. Література для мене не так захоплення, як фізична необхідність виплескувати все накопичене на папір. У кожного має бути своя фортеця. Моя – папір і ручка. Віднедавна в мене з’явилось багато поетичних творів, хоча раніше більше любила прозу.
– Чим надихаєтеся при написанні?
– Життям. Павутинками бабиного літа. Косим сонячним промінням, заґратованим у ранковому світанку. Кришталиками дощу зі запаяними скалочками літнього дощу.
– Можливо розповісте якісь цікаві факти зі свого життя, що зможуть зацікавити наших читачів?
– Можливо те, що мій батько в 2014 році добровольцем пішов в АТО, там і отримав поранення. В свої останні шкільні роки я активно збирала волонтерські набори для воїнів, навчалася поводитися під час армобстрілів і надавати невідкладну допомогу. Звісно, все це дуже сильно вплинуло на моє дальше життя. Але, як то кажуть, це вже зовсім інша історія.
– Які маєте плани на майбутнє? Чи пов’язані вони з вашою теперішньою діяльністю?
– Планую продовжити роботу за спеціальністю. Можливо, поєднуватиму її з науковою діяльністю, але ще не впевнена. На цей момент планую залишитись у Львові, однак відкрита до ризиків і змін. Коли, якщо не зараз, врешті-решт ?
– Яким бачите своє майбутнє через 5 років? 10 років?
– Складне запитання. Як я вже сказала, неможливо передбачити всі зміни, що на мене очікують, однак велика ймовірність, що працюватиму за спеціальністю і матиму власну практику.
– Ваші головні цінності та життєві орієнтири?
– Жити. Цінувати кожен момент. І бути чесною. З близькими, а головне – зі собою.
– Що можете побажати та порадити студентам, які щойно почали навчання у таких непростих карантинних умовах?
– Робіть те, що любите. Любіть те, що робите. І працюйте над собою. Щодня, щохвилини. Will it be easy? Nope. Does It worth it? Absolutely.