Прикладний лінгвіст Марта Василів щороку, починаючи з другого курсу, бере участь у Міжнародному конкурсі знавців української мови ім. Петра Яцика. Цього разу, перемігши в першому етапі, дівчина взяла участь в обласному конкурсі. Перемога на університетському рівні – друга у житті студентки.
Конкурс став традицією
Усе почалося доволі банально і просто: на другому курсі, під час вивчення ділової української мови, викладач Оксана Микитюк запросила студентів до конкурсу ім. П. Яцика. Марта Василів охоче відгукнулася на пропозицію – і перемогла. На обласному етапі виборола друге місце.
Відтоді конкурс знавців української мови для Марти став традиційним. Щороку дівчина здобувала різні місця: на третьому курсі – третє, на четвертому – п’яте.
Цього разу вже як студентка магістратури вона знову перемогла. Цей конкурс, на її думку, дає можливість тримати себе у лінгвістичній формі.
– Якщо з мовою не працювати, вона забувається. А якщо ти – призер конкурсу Петра Яцика, це неабияк внутрішньо мотивує, – вважає студентка. – По-друге, конкурс – це нагода дізнатися, чи ти розвиваєшся, а чи стоїш на тому самому місці.
На думку Марти, мовний конкурс не є складний для тих, хто цікавиться мовою і прагне хоч якось її удосконалити. Якщо говорити про перший етап, то його завдання спрямовані на самобутність мови (знати походження слів, значення фразеологізмів, виявити неправильні суржикові конструкції). Другий етап уже дещо інший – там виявляють глибші фахові знання.
– Марто, а на яку тему Ти писала твір у цьогорічному університетському конкурсі?
– Мене зацікавила цитата Дмитра Донцова «Світ належить до тих, які вміють хотіти». Вирішила викласти власні роздуми про життя, місце людини у світі.
На стику наук
Коли після закінчення школи Марта вирішувала, куди вступати, то вагалася між технічними і філологічними науками.
– Як варіанти розглядала комп’ютерні науки, українську філологію. Але врешті зрозуміла, що у прикладній лінгвістиці все це поєднано. На сьогодні вважаю свій вибір вдалим. Зрештою, такої спеціальності більше нема у жодному навчальному закладі Львова,– роздумує дівчина.
– У чому полягає Твоя професія?
– Нас вчать перекладу з використанням технічних засобів. Тому для лінгвіста важливі і технічні знання, і філологічні. Наприклад, без них не обійтися, щоб укласти словник.
– Бачиш себе перекладачем?
– Очевидно. Хоча ще з такою впевненістю не можу це стверджувати. Випускники нашої спеціальності вдаються або до перекладу, або до технічного спрямування спеціальності. Я поки що почуваюся добре і там, і там. Скажімо, на сьогодні знайшла собі підробіток у студії іноземних мов.
– Якою мірою знання української мови важливі, щоб бути добрим прикладним лінгвістом?
– Дуже важливі. Багато хто помилково вважає, що перекладачеві головне – добре знати іноземну. Безперечно, це так. Але знання іноземної дають розуміння змісту. А щоб правильно передати його, потрібні знання мови, на яку перекладаєш. У нашому випадку – це українська мова. Зміст перекладу треба пояснити правильними граматичними конструкціями, правильними словами – щоб не спотворити його. Тому, на мою думку, на нашій спеціальності замало годин української мови (по семестру на другому курсі бакалаврату і першого магістратури).
– У молодіжному середовищі модно розмовляти суржиком, сленгом…
– Це тому, що ми мало читаємо загалом і мало читаємо якісної літератури.
– Як Ти вдосконалюєш свою мову?
– Тепер є багато книжок про культуру спілкування, правильність вимови тощо. На жаль, українська мова є зрадянізована, тому втрачає свою самобутність. Ось мені за перемогу в першому етапі подарували «Словник московсько-український» В. Дубровського. Це епохальна книжка. Виявляється, ми віддаємо перевагу більшості запозичених слів, а не питомим українським. І саме їх я хотіла б впроваджувати у своїх перекладах. Це ті слова, якими дихає наша земля.
Намагаюся багато читати – Забужко, Багряного, Шевченка, Франка, Лесю Українку… Улюбленого автора не маю, адже кожен із них особливий і по-особливому пише. Мені інколи прикро, що в нас один автор може бути дуже популярний, по його автограф – довгі черги на Форумі видавців, а багато інших – незаслужено витіснені з книжкового ринку.