16 грудня 2015 року в Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася презентація мандрівної виставки українського народного одягу та вишивки Слобожанщини «Евакуйована колекція. Вишивка: захист, спротив, зброя». Унікальну колекцію зібрав та вивіз із зони АТО боєць добровольчого батальйону «Айдар» Микола Павлюченко.
Основна мета заходу – ознайомити і показати українцям Заходу і Сходу їхню тотожність, показати, що і на Сході добре знають і підтримують українські традиції. В експозиції було представлено понад сторічні вишиті сорочки, корсети, юпки та рушники, яку доповнили атрибути захисту України – маскувальна сітка і бронежилет.
Відкрила захід проректор із наукової роботи Львівської політехніки Наталія Чухрай, яка зазначила, що такі події у стінах Львівської політехніки стають вже доброю традицією. Кілька років тому під час Зимового благодійного балу тут було розгорнуто прекрасну виставку старовинного вбрання Галичини, організовану товариством «Просвіта» Львівської політехніки.
За словами директора МІОКУ Ірини Ключковської, мандрівна виставка «Евакуйована колекція. Вишивка: захист, спротив, зброя» – це просвітницький проект, спрямований на духовне зшивання Східної і Західної України.
У світ пісенного фольклору Слобожанщини гостей заходу ввів етно-гурт «Коралі», виконавши три автентичні пісні, зібрані під час експедиції у Східній Україні.
Микола Павлюченко представив короткий опис та історію евакуйованої колекції, поділився спогадами про ситуацію на Сході і про людей, які там живуть. «Давайте, поки ми живі, щось будемо робити… Ми однакові, і нам нема чого ділити. В нас одна історія і одна країна», – резюмував автор виставки.
Подія зібрала широке коло відомих людей, фахівців, дослідників, вчителів. Пропонуємо вашій увазі кілька витягів із виступів.
Наталія Чухрай, проректор із наукової роботи Львівської політехніки:
– Ця евакуйована колекція особлива, вона є свідченням нашого спільного коріння, з якого виростає нація. У нинішніх складних умовах російської агресії ми, львівські політехніки, робимо все, що в наших силах, для консолідації нації, для допомоги Збройним Силам України, добровольчим батальйонам, приєднуємося до волонтерських рухів. Важливо, що в колективі є глибоке і переконливе розуміння, що лише спільними зусиллями ми зможемо гідно вийти з цієї війни. У нашій професійній освітньо-науковій діяльності активно співпрацюємо з вишами Східної України, допомагаємо нашим військовим на фронті, наші випускники і викладачі зі зброєю в руках сьогодні на східних кордонах України, ми опікуємося пораненими і сиротами, які залишилися без годувальників.
Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою:
– Вважаємо, що нинішня подія – це ще один місток для глибшого взаєморозуміння між нами. Ми вдячні панові Павлюченку за організацію цієї мандрівної виставки, яка допоможе засобами народної творчості долати стереотипи, які, на жаль, утвердилися у нашому суспільстві, дасть глибше розуміння для нашої спільноти, що сьогодні на Сході Україна стоїть в обороні своєї, української землі. А для наших земляків на Луганщині і Донеччині – дасть розуміння і відчуття своєї української тотожності.
Оксана Юринець, народний депутат України:
– Сьогодні я Вам дякую, тому що ви знайшли для цієї виставки дуже гарне місце. Тут завжди за цим столом сидять дуже достойні гості, а сьогодні тут стоять перед нами ці нібито пані в сорочках. Дякуючи колективу, який заспівав, вони ніби ожили.
Кажуть, що коли вишиваєш рушник, то вишиваєш долю. Ми, кожен з нас, зараз вишиваємо і пишемо свою долю, ми пишемо долю нашої країни. Дуже важливо, що ці вишиванки приїхали зі Сходу України. Наша Україна велика і могутня, вона мала цю вишивку всюди.
Наталія Каплун, завідувач сектором археології Луганського обласного краєзнавчого музею, м. Старобільськ:
– Чотирнадцять років наш відділ досліджував етнографію та історію заселення Луганщини. Якось так сталося, я зростала у російськомовному середовищі, і української культури Луганщини я не знала, тому для мене це був прорив. Окупована територія – це теж українська етнічна територія, це етнографічний регіон Південна Україна або Донеччина, для нього теж характерна українська культура. Біда цього регіону не в тому, що там немає України як такої, там живуть україномовні українці, на Слобожанщині вишиті рушники побутують до сьогодення, побутує українська пісня, обрядовість, все це є, навіть не потрібно щось відновлювати, Біда в тому, що регіон периферійний, депресивний, населення якого немає роботи в Україні.
Олена Степанюк, завідувач відділом науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею:
– Мене також сказане зачепило за живе. Ми як наукові співробітники проводимо майстер-класи, арт-терапію для українських бійців. Коли ми приїжджаємо з пересувними виставками, вони кажуть, як нам не вистачає тої інформації, яку ви несете. Потрібно виїжджати у прифронтові зони з пересувними виставками, щоб хлопці побачили не тільки жахи війни, але й стали співтворцями тої культури, тої естетики, яка притаманна нашому українському народу.
Людмила Булгакова, старший науковий співробітник Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України:
– На жаль, така історія текстильних виробів, що їхнє життя надто коротке, і тому те, що зберігається в музеях, те, що знаходиться в колекціях, чим займаються сьогодні етнографи, костюмологи – вони оперують артефактами у кращому випадку – кінець ХІХ століття, решта ми реконструюємо, бо археологія не донесла до нас тих артефактів.
Це була жіноча справа, жінка це творила, вона одягала чоловіка, дітей, сім’ю, зберігала всю цю тяглість традицій.
Ми сьогодні хочемо розпочати діалог культур, не дивлячись на те, що культура одна, ми повинні підходити до цього питання з того, що це наше, українське, і ми повинні це зберегти.
Роман Яців, проректор Львівської академії мистецтв:
– Перебуваючи на Донеччині і Луганщині кілька днів тому, ми мали нагоду бачити очі українських дітей, на жаль, в багатьох випадках засмучені, але бачили теж розкуті творчі обличчя, які реалізують себе вже у школах визволених територій.
Ми мали велике піднесення, але й дуже багато болю, спостерігаючи, як тяглість культури була у вульгарний спосіб замінена субкультурою, але тільки з’являлася українська пісня, генетика наша спрацьовувала, реакція була блискавичною.
Дух український живе в цих селах, в цих містах, українці присутні всюди, вони більше потребують, щоб відчувати нашу цілісність.
Сподіваємося, що презентація виставки «Вишивка: захист, спротив, зброя» – це захід, який отримає своє продовження у співпраці, діалогах і важливих конструктивних проектах.
Відеозапис презентації виставки «Евакуйована колекція. Вишивка: захист, спротив, зброя»
