Так називається наукове видання доктора архітектури, доцента кафедри архітектурного проектування і декана базової освіти Інституту архітектури Ігоря Гнеся, яке вийшло друком у Видавництві Львівської політехніки 2013 року. Торік у конкурсі найкращих монографій, підручників та навчальних посібників університету ця книжка зайняла перше місце у номінації «Найкраща монографія».
– Ігоре Петровичу, Ваша книжка дуже об’ємна, гарно оформлена, має багато світлин, креслень. Скільки часу Ви працювали над нею?
– Загалом матеріал про досвід зарубіжного житла збирав майже 10 років, а писав її півтора року. Монографія, яка містить 2500 кольорових ілюстрацій і має 650 сторінок, – лише перша частина із задуманого. У ній зібрано натурні обстеження, висвітлено досвід сучасного зарубіжного житлового будівництва на прикладах об’єктів Берліна, Братислави, Варшави, Відня, Інсбрука, Праги, інших міст Європи, де вдалося побувати. Найбільше таких об’єктів зібрав у Відні, де неодноразово бував на стажуванні у Віденському технічному університеті, з яким Інститут архітектури співпрацює вже понад 20 років. Я тоді з фотоапаратом надовго «пропадав» у їхніх житлових кварталах, адже це місто, де народилося багато архітектурних стилів, є лідером у сфері житлового будівництва. Тексту в монографії відносно не багато, бо для архітектора важливо побачити, про що йде мова.
– Яке завдання ставили, працюючи над монографією?
– Найперше, щоб вона не була лише черговою «галочкою» перед захистом докторської дисертації, а стала помічною студентам і практикуючим архітекторам. Мрію, щоб у Львові й Україні була гарна житлова архітектура, адже вона дуже впливає на суспільство. Черчіль свого часу сказав, що спочатку ми будуємо житло, а потім те житло формує нас, тож хочеться, щоб житло формувало нас розумно.
– Студенти користуються Вашою монографією?
– Для третьокурсників, які працюють над курсовим проектом житлового будинку середньої поверховості, ця книжка стала своєрідним посібником. Її купують у книгарнях, замовляють із інших міст України. Особливо нею користуються львів’яни. До слова, те, що будують у Львові, є набагато привабливіше, цікавіше, ніж у Києві, Дніпропетровську, Харкові. Там всі захоплені висотками, а львів’яни віддають перевагу невисокому житлу. У Львові, до речі, донині найкомфортнішим житлом вважаються вілли і багатоквартирні 3 – 4 поверхові будинки кінця XIX – початку XX століть, збудовані до Першої світової війни.
– Ваша монографія удостоєна ще одної нагороди…
– Так, 2015 року вона була удостоєна обласної премії імені Івана Левинського в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури у номінації «Архітектура». Хоча такі премії дають зазвичай за збудовані об’єкти, її дали за монографію, яка підказує проектантам, як поліпшити якість львівського житла. Цікаво, що в нашому університеті вперше монографія з архітектури випередила хіміків, фізиків, економістів та інших. Книжка – не з дешевих, але університет пішов мені назустріч, профінансувавши її випуск.
– Плануєте продовжити цю тему?
– Маю звичку: потрапивши в інше місто, обов’язково відвідувати з фотоапаратом житлові квартали, бо там можна почерпнути багато цікавої інформації їхньої еволюції. Тому у другій частині монографії планую подати вітчизняний досвід житлового багатоквартирного житла. Але це – у перспективі, бо я – практикуючий архітектор і маю дуже багато проектної роботи. Тим більше, що у Львові – бум житлового будівництва, тож є гарна нагода втілити свої ідеї і напрацювання в реальні житлові об’єкти.
