«Навіть якщо наш аналог може чимось поступатися кращим світовим зразкам технології, важливо працювати над його створенням, бо технології – це завжди продукт з високою доданою вартістю. І ми, науковці, це робимо», – каже один з найкращих молодих науковців-хіміків Львівської політехніки Роман Небесний, який працює в області каталізу.
Ключ до конкурентоспроможності
На дослідження процесу одержання акрилатних мономерів докторант кафедри технології органічних продуктів Політехніки, найкращий молодий науковець ІХХТ 2014 року Роман Небесний вже вдруге отримав президентський грант. Чому цей науковий напрям актуальний?
– Екран мобільного та комп’ютера, поверхні компакт-дисків й оптоволоконні кабелі, ручка у ваших руках – це все органічне скло – частково або повністю поліметилметакрилат, в основі якого мономер метилметакрилат; обсяг його виробництва у світі оцінюється десь у 4–5 млн. т на рік і стабільно зростає. Нас цікавить удосконалення існуючих і розроблення нових методів синтезу акрилатних мономерів, відповідно до актуальних екологічних вимог, економічної ефективності. Акрилатні мономери є компонентами лакофарбових виробів, модифікованих бетонів, використовуються як проміжні продукти у складних органічних синтезах. Ними нині займаються у Німеччині, США, Японії, Китаї, – розповідає Роман.
Наших науковців, які працюють в області каталізу, цікавить не просто синтез мономерів, а те, як зробити його щонайефективнішим. «Ключем» до цього є каталізатор, зазначає Роман, який з колегами займається створенням каталітичних систем і їх застосуванням у технологіях органічного синтезу.
– Створення каталізаторів – тривалий, непростий процес; зараз робота в цьому напрямі для нас має швидше фундаментальний характер, однак кінцева мета – промислове впровадження. Потужні концерни, як Mitsubishi Chemical чи BASF, мають свої НДЦ, і результати їх досліджень довго залишаються закритими, ніхто за «дякую» їх не віддасть. Каталізатор – це засіб успішної конкуренції: дозволяє забезпечити конкурентоспроможність фірми, відтак ефективніше використовувати сировину, збільшити продуктивність одиниці обладнання, усунути утворення побічних продуктів, – пояснює дослідник.
У правильному керунку
«Наука затягує», – так з усмішкою каже хімік, пригадуючи, як спершу й не планував йти в науку (хотів на виробництво). Вступити в аспірантуру його спонукав професор В’ячеслав Жизневський, досвідчений спеціаліст в області каталізу. А також – і цікава наукова тематика, дружня атмосфера на кафедрі, фахові поради старших колег, зокрема завідувача кафедри ТОП Зоряна Піха (тепер офіційний консультант Романової докторської), Володимира Івасіва. Нині молодий науковець вже сам курує наукову роботу студентів, матиме й першого аспіранта. Бере активну участь в наукових пікніках, фестинах, що популяризують науку серед молоді: «можливо, це допоможе комусь зорієнтуватися, вибрати майбутню професію. Важливо розуміти, чого ти хочеш, вміти ставити мету, цілі – тоді до них легше рухатися». Політехнік каже:
– Наука – як мистецтво: це творчий процес, і кожен день є відмінний. Ставити експеримент – як дивитися фільм: стежити, що буде далі, чекати на цікаву кінцівку. А на виробництві, як можу уявити, є готова схема, яку щодня відтворюєш. У науці – цікавіше, і я займаюся тим, що мені подобається.
Крім основного, Романа цікавлять й інші актуальні наукові проблеми, як використання «розумних» матеріалів – мікрогелів – у каталізі. Створенням таких мікрогелів займаються колеги в Аахені (Німеччина), де політехнік стажувався:
– Науковий процес у Німеччині відрізняється від нашого. Під керівництвом професора, наприклад, нерідко працює понад 15 аспірантів, робота дуже інтенсивна, бо порівняно з нашими викладачами у нього значно менше і адміністративних обов’язків, і лекцій. У схожій тематиці працює велика наукова група, тож всі один одного можуть підтримати, конструктивно покритикувати, що пришвидшує робочий процес, дозволяє уникнути помилок. Матеріальне забезпечення там, звичайно, краще, ніж у нас, але це ми надолужуємо, передаючи на аналіз синтезовані нами зразки німецьким колегам, а також в інституції НАН України до Києва. Ще у Німеччині немає довгих процедур: якщо тобі потрібні прилади чи реактиви – впродовж тижня все отримуєш; а в нас це більш тривалий процес. З іншого боку, з 2006–2007-го років (коли я починав), є позитивні зрушення. Може, не так швидко як хотілось би, але ми – не лише наша наукова група, а університет у цілому – рухаємось, як я вважаю, в правильному керунку.