Коли ми закінчуємо школу, то зазвичай серйозно підходимо до вибору спеціальності, напряму, які стануть серйозним стартом до опанування певного фаху, а через кілька років дадуть нам шанс знайти улюблену роботу. До вибору підходимо по-різному: хтось спирається на свої вподобання у вивченні певних предметів, хтось ще з початкових класів знав, що хоче бути архітектором, лікарем, будівельником… Та бувають випадки, коли, обравши інститут та спеціальність, студент за якийсь час починає вагатись, чи це те, чого він насправді хотів або ж бачить, що реалії і сподівання – різні. Що ж тоді робити? Звісно, безвихідних ситуацій не буває. На будь-якому курсі можна якось розв’язати проблему: перевступити наново, а якщо хочемо на суміжну спеціальність, то доречно спробувати перевестися.
Саме так рік тому зробила моя співрозмовниця, третьокурсниця Львівської політехніки Анастасія Молнар. Сьогодні вона ділиться досвідом цього.
2018 року дівчина вступила в Інститут права, психології та інноваційної освіти на журналістику, на контрактне навчання.
– Ще зі школи я мріяла стати телеведучою, тому вибір був очевидним. Обрала журналістику, – пояснює Анастасія.
– Як тобі було там вчитися?
– Навчання було досить легким. У перший рік навантаження – мінімальне, і навчання схоже до шкільного. Лише пари тривають довше, ніж урок.
– А коли ти зрозуміла, що варто щось змінювати?
– Наприкінці першого курсу. Тоді ми закінчували вивчення англійської мови – і я зрозуміла, що потребую її далі вивчати, глибше, що це те, від чого отримую більше задоволення, ніж від написання статей. І я почала шукати спеціальність, де іноземні мови є одними з головних дисциплін.
– Чому вирішила перевестись саме в Інститут гуманітарних і суспільних наук? Яку обрала спеціальність?
– Шукала з-поміж усього, що пов’язане з англійською мовою, але спиралась більше на те, що я – гуманітарій. Тому міжнародні відносини в ІНЕМ та прикладна лінгвістика в ІКНІ для мене відпали, адже вони більше з нахилом до математики. Закономірно, що остаточний вибір випав на міжнародні відносини, суспільні комунікації і регіональні студії в ІГСН.
– Чи мала переживання з того приводу? Як до такого рішення поставились твої рідні та безпосередньо керівництво інституту, в якому навчалася?
– Звісно, я дуже переживала через це. Проте ці переживання більше стосувалися певних формальностей, адже батьки повністю мене підтримували і навіть підштовхували до прийняття рішення, а в обох інститутах поставилися до цього досить добре та лояльно.
– Як відбувався сам перехід? Розкажи про це більш детально.
– Першим кроком було те, що я прийшла до деканату ІГСН і пояснила ситуацію, що хочу перевестися до них на навчання, на спеціальність «міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». Мені повідомили, що насамперед мушу принести зі свого деканату в ІППО академічну довідку з інформацією про складені предмети. Її порівняли з навчальним планом і визначили, які дисципліни можна зарахувати, а які потрібно доскласти, тобто таким чином визначили академрізницю. Деякі предмети я складала влітку, а деякі уже як повторний курс – в осінньому семестрі. Звісно, мені довелося написати заяву, яку підписав директор ІППО, а також ректор. Мені підготували документи для вступу в ІГСН: копію навчальної картки, копія паспорта та ідентифікаційного коду, копію угоди про навчання. І мої документи, які я здала, коли вступила в ІППО, передали працівники деканату цього інституту в деканат ІГСН.
Ось таким чином я вступила на другий курс «міжнародних відносин» ІГСН, теж на контракт, на денну форму, щоправда, зараз уже навчаюся на заочній.
– А що підштовхнуло перевестися?
– Найбільш вирішальною причиною було те, що я знайшла роботу в сфері СММ. Працюю менеджером та активно практикую там свою англійську мову. Ну і, звісно, карантин вніс свої корективи в графік мого навчання.
– Чи помітні зміни між денним і заочним навчанням?
– Вчитись потрібно всюди. На заочному – менше пар, але це не означає, що кількість матеріалу, який подають для навчання, менший. Навантаження таке саме, як було на денній формі.
– А як загалом тобі вчитися в ІГСН?
– Загалом круто. Мені подобається і підхід до студентів, і методи викладання: досить цікаво. Й матеріал швидко засвоюється. Бракувало практики на початку карантину, але зараз компенсую це роботою.
– Чи ти не розглядала навчання в двох інститутах одночасно? До прикладу, в ІППО заочно, а в ІГСН – денно?
– Ні, не розглядала. Все-таки це доволі складний варіант, адже якщо студент ще й працює, то це призведе до повного виснаження організму або ж неретельного навчання.
– Чи шкодуєш, що тоді в 2018 році вступила в ІППО? Чи все-таки це чимось тобі допомогло пізніше?
– Не шкодую абсолютно. Це безцінний досвід і незабутні моменти студентського життя, які я буду згадувати ще дуже довго. Все, що відбувається в нашому житті, – це маленькі сходинки, якими ми піднімаємось до нашої мети і назагал до ідеалу того себе, ким хочемо бути. Мені досвід та знання, здобуті в ІППО, згодом допомогли багато в чому. Не буває нічого неможливого, якщо ми дійсно цього хочемо. Головне – не боятися змін.
