Перший тиждень «Весни Політехніки» минув зі зливами, запізненнями, але шумно й весело. Фестивальними першопрохідцями стали енергетики й геодезисти.
«Три лопати». Між мюзиклом, вестерном і театром абсурду
Інститут енергетики та систем керування 6 квітня презентував виставу The three shovels («Три лопати»). Кумедна і трагічна історія, яка відбулася в місці, де ніколи не знаєш, що чекає на тебе за мить, де банкрутують страхові агенти, бо може статись і стається будь-що, «де немає порядку, правди і логіки. Ні, це не Росія. Це – Дикий Захід». На дикому весті України – у Львові – два брати-ковбої, щойно знайшовши один одного, вирушають на пошуки батькового скарбу. Чи здогадуються, що когось із них підстерігає загибель?
Вистава сповнена пригод, екшену, має повчальний елемент: «Люди, любіть золото… а ні, любіть людей», та найбільше в ній гумору. Щоправда, в окремих комедійних ситуаціях жарти – і доречні, і недоречні (від того не менш дотепні). Актори – студенти 3 – 4-го курсів почувалися на сцені вільно, який би образ не приміряли: розбійника чи колобка. У головних ролях: Іван Остащук, Олег Корпало (гість з ІНЕМ), Станіслав Романів, а також лицедії і за сумісництвом автори «Трьох лопат» – Юрій Бойко і Назар Скворок.
Чи міг би ковбой стати рок-зіркою, хоч на кілька хвилин? Виявляється, за певних обставин міг. Герою Маркіяна Назаркевича це вдалося після того, як його покусали койоти. Пісня «Smoke on the water» у виконанні четвертокурсника активізувала залу. В одному номері поєдналися дія, спів, танець – осучаснене кантрі від студенток першого курсу Каріни Танасійчук, Катерини Золотарьової, Ольги Жерухи.
Як виникла ідея нестандартної драми? Назар Скворак говорить: «Спонтанно, як народжуються всі творчі задуми». Його товариш по сцені припускає: «Можливо, далося взнаки те, що ми росли на фільмах Квентіна Тарантіна і Вудді Алена».
Своєю роботою вони, як і більшість творців, задоволені не на 100%. Однак щасливі, що їх тепло вітає публіка й наступного разу розраховують побачити ще більше глядачів.
Не встидайся – то ІГДГ, не встидайся – то Україна
Наступного дня, 7 квітня, на сцену актової зали І корпусу Львівської політехніки вийшли студенти Інституту геодезії. Вийшли заздалегідь означеної в програмці години, та початок усього дійства «Лесик-євроінтегратор» настав аж перед дев’ятою вечора – на 50 хвилин пізніше, ніж обіцялось глядачам! Чому ж так довго довелося чекати? Пояснення тут може бути поблажливим: та що з них візьмеш, студенти, звикли зволікати до останнього, щось не вивчили, щось забули… І справді, глянувши одним оком (щоб не зурочити) і послухавши одним вухом (все-таки звук був потужний) довгу генеральну репетицію, аж запереживала: інструменти не настроєні, актори у мікрофон говорити не навчені, експресія або не та, або не там, або недостатня, нюанси не враховані… Однак, коли, нарешті, пролунав гук трембіти (гість Любомир Кушлик) і відкрилися куліси, все стало на свої місця. З другого боку: а повага до глядачів, до їхнього терпіння й часу?
Загалом – було смішно. Виступ ІГДГ побудував «за мотивами реальних подій та книги Андрія Любки «Карбід». Усі події крутилися довкола ідеї інтеграції в Європу: в закарпатському Медведові є все, крім пам’ятника студентові, а «поставити пам’ятник – це найкраще, що можна зробити для України». А ще – прорити тунель на кордоні, для контрабанди. Лесик (Назар Чередарик), Іштван (Радомир Герасимчук) і мер Золтан Степанович (Олександр Пашковенко) – герої, в чию адресу лунало найбільше оплесків.
Голова журі Ігор Гулюк, підсумовуючи побачене: «Виступом геодезистів задоволений, хоч їхня візитка обіцяла більше. На виступі ІЕСК мені було трохи нуднувато – бракувало яскравих номерів і вставок. Але загалом, зважаючи на візитки, є надія, що далі буде цікавіше».
