Минає рік, як з нами немає видатного українського науковця-радіотехніка, доктора технічних наук, почесного професора Національного університету «Львівська політехніка» Богдана Андрійовича Мандзія...
Це була навдивовиж мудра, правдива та світла Людина, Вчений і Педагог найвищого ґатунку, котрий уособлював істинно лицарське ставлення до науки та рідної Альма матер – Львівської політехніки, якій вірно та невтомно служив упродовж десятків років свого багатогранного і насиченого життя.
Всього рік не дожив Богдан Андрійович до свого 85-річчя. Аби відзначити цей ювілей, днями зібралися його соратники, друзі та учні. Урочисту академію з цієї нагоди відкрив директор Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки професор Іван Прудиус. Професор Маднзій, наголосив він, сповідував один-єдиний культ – культ Науки, культ любові до неї, виховував у студентів і викладачів повагу до своєї професії – радіотехніки.
До ювілею вченого його друзі та соратники підготували та видали книгу мемуарів про нього «Богдан Мадзій: педагог і вчений за покликанням», котру присутнім представив її упорядник – вчений секретар Науково-технічної бібліотеки університету Олександр Шишка. Він розповів про яскравий життєвий та науково-педагогічний шлях ювіляра. Виходець із віддаленого села на Тернопільщині, юний Богдан у важкі повоєнні роки пов’язав своє подальше життя із Львівською політехнікою. Саме тоді тут створювався легендарний радіотехнічний факультет, на який вступив юнак і котрий закінчив із відзнакою. Пройшов всі щаблі наукового становлення: був асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри теоретичної радіотехніки та радіовимірювання, десять років працював деканом радіотехнічного факультету, згодом – завідувачем кафедри та директором Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки.
Саме професор Богдан Мандзій, підхопивши естафету від фундаторів радіотехнічного факультету професорів Юрія Величка. Костянтина Карандєєва, Євгена Замори, перетворив цей структурний підрозділ в один із провідних науково-дослідницьких центрів не лише у Львівській політехніці, а й у країні загалом.
Згадуючи той час, Богдан Андрійович писав: «На початку 1970-х років радіотехнічний факультет переживав період суттєвого розширення, тут створювалася по суті нова навчальна база. Ми опинилися в ситуації, коли нам відчутно забракло викладачів вищої кваліфікації – докторів і кандидатів наук. Неймовірно, але факт: на одному з найбільших факультетів інституту працював лише один доктор наук – Юрій Величко, а наукові ступені і звання мала лише третина викладачів. Аспірантура функціонувала з дуже низькою ефективністю. І це в той час, коли Львів був одним із потужних центрів приладобудування в країні. За це нас гостро і справедливо критикували. Якось тодішній ректор Михайло Олександрович Гаврилюк сказав мені жартома: «Ви на своєму факультеті, мабуть, давно не бачили у вічі живого доктора наук, я вже не кажу про академіка».
Я зрозумів, що ректор, як випускник радіотехнічного факультету, по-справжньому переживає за його долю і намагається переломити ситуацію на краще, покладаючи неабиякі надії на ініціативу його керівників. Ця дружня критика, зрештою, стимулювала активізацію нашої роботи щодо посилення зв’язків факультету з профільними вузами країни, використання цільової аспірантури, наукового стажування тощо. Зрештою, це дало свої плоди. Невдовзі на факультет прийшов працювати професор Московського енергетичного інституту А.Ф. Чаплін, який ініціював розвиток фундаментальних досліджень у галузі електродинаміки, поширення радіохвиль і антенної техніки. У 1978 році вперше в Україні ми створили філію кафедри «Конструювання та технологія виробництва радіоапаратури» у Львівському науково-дослідному радіотехнічному інституті, що великою мірою посприяло наближенню навчального процесу до потреб проектно-конструкторських організацій та виробництва. Згодом перейшли працювати на факультет провідні фахівці науково-дослідних установ та промислових підприємств А.А. Смердов, Л.А. Недоступ, М.Д. Матвійків та інші. А як не згадати того відрадного факту, що у наступні роки викладачі факультету захистили одинадцять докторських та майже 50 кандидатських дисертацій . Активно розпочав працювати радіотехнічний сектор легендарного Студентського проектно-конструкторського бюро (СПКБ)...».
Він був інтелігентом у всьому – в житті, в роботі, у стосунках з оточуючими. Був чуйним сім’янином, елегантним з жінками, довірливим і порядним із колегами.
Про те, як за напуттям саме Богдана Мандзія розпочав свою наукову кар’єру, розповів його учень, ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало.
– Своїм науковим хистом та багатющим професійним і життєвим досвідом, – наголосив він, – Богдан Андрійович міг би ще багато зробити для своєї Батьківщини, рідного університету, своїх друзів та приятелів, та не судилося... Єдине, що залишається нам – це світла пам’ять про цю людину і про її справи. І цей багатий духовний спадок є мірилом її праведності.
Серед його учнів ціла плеяда нинішніх очільників університету – перший проректор професор Володимир Павлиш, проректори – Дмитро Федасюк, Роман Корж, Олег Матвійків.
Теплі та зворушливі слова про ювіляра сказали його друзі та соратники професори Михайло Матвійків, Петро Костробій. Мирослав Кіселичник, Юрій Шаповалов, Ярослав Матвійчук та інші. Наприкінці дружина ювіляра Віра Михайлівна щиро подякувала присутнім за незгасаючу пам’ять про Богдана Андрійовича.
