Нещодавно Уряд схвалив розпорядження «Про затвердження національного плану щодо відкритої науки». Новина не дуже помітна для широкого загалу, але довгоочікувана для української академічної спільноти, а надто – для команди МОН. Про це у своєму матеріалі для ZN.UA «Відкрита наука – другий шанс для української наукової системи?» пише президент Eurodoc, к.т.н., доцент кафедри соціальних комунікацій та інформаційної діяльності Львівської політехніки, керівник відділу підтримки та розвитку веб-сервісів Університету Олександр Березко.
Що таке відкрита наука?
Вперше термін «відкрита наука» я почув у квітні 2017 року в Осло на щорічній конференції Eurodoc, Європейської ради молодих вчених, повністю присвяченій зазначеному питанню. Бажання обговорити цю тему було цілком логічне: за рік до того Європейська комісія презентувала свою оновлену візію «Відкриті інновації, відкрита наука та відкритість до світу», яку потрібно було зрозуміти і навчитися втілювати.
Слухаючи доповіді, я не міг позбутися відчуття, що вже бачив щось схоже. Анонсований перехід до більшої відкритості та співпраці в науці, побудований на застосуванні нових інформаційно-комунікаційних технологій, нагадав мені так званий Web 2.0 – якісний крок у розвитку WWW середини 2000-х, який привів до появи блогів, Вікіпедії та соцмереж. Тоді відбулася зміна ролі користувачів: із пасивних споживачів контенту вони перетворилися на його активних творців, що раптом отримали нові захоплюючі можливості для комунікації та спільної праці й не забарилися ними скористатися. Відкрита наука видавалася такою собі «Наукою 2.0» – поєднанням традиційної наукової системи з новітніми технологіями та відкритістю у стилі інтернет-комунікації.
У проєкті змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», опублікованому МОН у жовтні 2021 року, є доволі об’ємне визначення, яке можна підсумувати так: відкрита наука – це не якась «нова» чи «особлива» наука, що заперечує існуючу, а, радше, більш відкритий підхід до організації наукових процесів і поширення знань, націлений на розвиток співпраці між вченими та суспільством.
Відкриту науку також трактують як парасольковий термін для низки різноманітних практик, зокрема: відкриття доступу до наукових статей («відкритий доступ») і експериментальних даних («відкриті дані»); оприлюднення рецензій на наукові публікації, інколи із зазначенням імен рецензентів («відкрите рецензування»); пояснення результатів досліджень широкому загалу та залучення його представників (не-вчених) до наукової діяльності («громадянська наука»).
Навіщо відкрита наука Україні?
Відтоді, як Європейська комісія зробила ставку на відкритість у науці та інноваціях, закономірною стала поява відповідних обов’язкових вимог у наукових грантових програмах ЄС, зокрема в «Горизонт Європа» – головній із них. У принципі вже сама потреба відповідати цим вимогам є достатньою мотивацією для впровадження відкритої науки в Україні та розробки відповідного Нацплану – важливого євроінтеграційного інструмента.
Проте, як це вже відбувається в низці розвинених країн, відкрита наука може дати українським вченим і національній науковій системі багато інших переваг, якими не варто нехтувати, зокрема:
- підвищення достовірності наукових результатів (через оприлюднення не лише кінцевого висновку – статті, а й експериментальних даних та інших матеріалів, на яких цей висновок базується), що формує довіру до вчених і дуже актуально в часи так званої «кризи відтворюваності», коли багато наукових досліджень неможливо повторити з отриманням прогнозованого висліду через помилки або свідомі фальсифікації авторів;
- більшу видимість для статей та інших оприлюднених наукових результатів (наприклад, публікації, розміщені у відкритому доступі, завантажують приблизно вчетверо частіше), що робить імовірнішим їх цитування іншими вченими, а також використання в індустрії та суспільстві під час прийняття управлінських рішень;
- підвищення ефективності наукового процесу через зменшення дублювання зусиль і витрат на створення, передачу та повторне використання дослідницьких даних.
Для світової спільноти роль відкритої науки стала ще очевиднішою під час глобальної кризи, спричиненої пандемією коронавірусу, яка показала людству ключову роль відкритого доступу до наукової інформації, швидкого обміну знаннями та співпраці між вченими в подоланні глобальних викликів. Так, Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) прямо визнала «вирішальне значення» відкритої науки для подолання COVID-19, а до її повсюдного впровадження закликають такі поважні світові інституції як ЮНЕСКО.
Сьогодні не буде перебільшенням сказати, що ефективне і швидке впровадження відкритої науки в Україні може стати основою перезапуску вітчизняної наукової системи, яка не є цілком конкурентноздатною, у глобальному вимірі, й потерпає від рудиментів минулого. Зокрема це стосується розвитку оновленої національної наукової культури, заснованої на академічній доброчесності, співпраці та орієнтації на потреби суспільства.
Повний текст матеріалу – на сайті ZN.UA.