Хто і як був готовий до війни?
Якщо зануритися в історію, то зазвичай у війні завше перемагають країни, в яких економіка більше готова до тих викликів, що виникають під час воєнних дій. Під час війни, окрім планових витрат, додаються військові. Усе треба фінансувати: заправляти танки, закуповувати зброю, амуніцію, медикаменти, військовим платити гідну зарплату, годувати їх. Якщо економіка країни до цього не готова і в неї закінчуються гроші – виникає ситуація, коли війну стане неможливо успішно продовжувати. Важко воювати без зарплат, їжі, витратних матеріалів.
На початок війни економіка Російської Федерації була готова значно краще, ніж наша. Це зумовлено кількома чинниками: по-перше, вони декілька років цілеспрямовано готувалися до цієї війни. Що їм допомагало в підготовці? Насамперед високі ціни на нафту, зростання яких ми спостерігаємо останніми роками: якщо у минулому році вона коштувала 50–60 доларів за барель, то на початку року – майже 100 доларів за барель, а після 24 лютого – вже 130 доларів за барель. До початку війни росія щодоби отримувала за продаж нафти і газу 1 млрд доларів. До порівняння, усі витрати бюджету України за місяць становили 3.5 млрд доларів (приблизно 5 млрд доларів разом із пенсійними виплатами).
Але під час воєнних дій ситуація суттєво змінилася. Окупанти не очікували, що санкції світу щодо них будуть настільки жорсткими, що будуть заморожені активи їхнього Центрального банку, що будуть забирати майно їхніх олігархів. Вони не готові були до того, що акції того ж Сбєрбанку, котрі коштували приблизно 6–7 доларів і торгувалися в Лондоні, вже не коштують нічого, що це вже просто папір.
Отож економічна ситуація і їхня, і наша змінилася корінним чином. Якщо росія до війни була значно сильнішою фінансово, ніж ми, то зараз, я би сказав, 50 на 50.
Є різні припущення щодо втрат економіки Росії, але не можна про це з певністю говорити, бо щодня відбуваються зміни, щодня хтось новий вводить на них санкції. А росіяни своїми контрсанкціями шкодять більше інвесторам, ніж це зробив Захід. Наприклад, акції російських компаній у Лондоні впали до нуля. Їх зняли. Але там були акції, які купували європейці й американці. Їх купували іноземні інвестори. Що зробила росія у відповідь на санкції? Заборонила своїм інвесторам виводити гроші за кордон і заморозила закордонні рахунки у цінних паперах своїх громадян. Тепер росіяни, які мали акції американських компаній, не можуть нічого з ними зробити: ні продати за них, ні купити. Тобто російська влада вдарила по своєму населенню значно болючіше, ніж це їм зробили санкціями європейці.
Чи українська економіка перелаштовується до умов війни?
Безумовно, реакція державних органів влади на початок війни була адекватною, правильною, своєчасною. Це насамперед прив’язка курсу долара до певної межі –29.40, введення закордонних облігацій, моментальні контакти зі закордонними партнерами щодо отримання макродопомоги, тобто перелаштування на військові рейки, про які сьогодні говоримо.
Після звернення керівництва держави до представників бізнесу почали відновлювати роботу підприємств там, де це можливо. Скажімо, в Західній Україні можна й треба працювати, платити податки, працевлаштовувати людей, які залишилися без нічого й не мають засобів до існування.
Є слушне Рішення Кабміну – перевезти до нашого регіону вцілілі підприємства тих областей, які зачепила війна, адже треба допомагати бізнесу. Там, де ще є що перевозити (технічні ресурси) й це можливо здійснити, то треба перевезти. Одним із напрямків підтримки внутрішньо переміщених осіб повинен бути розвиток підприємництва, навчання підприємництву, допомога в започаткуванні бізнесу, його відновлення. На це й українські, й іноземні інвестори виділятимуть багато грошей. Зрештою, вже є досвід переведення підприємців з окупованих Криму й Донбасу.
Власники бізнесу в тих регіонах, де відбуваються воєнні дії, повинні самі вирішити, що їм робити. Якщо вони не бачать можливості продовжити бізнес у своїх регіонах, то треба якомога швидше перевезти його в тил, поки окупанти не розгромили цілком. Хіба якщо підприємство має велике обладнання, яке неможливо вивезти, – це вже інше питання.
У західні області переїхало багато людей з різних регіонів, тому набрати людей на роботу не буде проблемою. Отож треба розробити програму працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, перенесення їхнього бізнесу, зосередитися на роботі ринку, який зараз працює.
Промислових підприємств в Україні загалом небагато. На заході їх менше, ніж в центральних областях. Тому ми мусимо максимально працювати. Зрозуміло, що хтось з постраждалих місць приїхав до Львова не працювати, а відсидіти, винайняв собі гарний готель, користатиметься відпочинковими комплексами, купуватиме дорогі продукти й товари. Але гроші цих людей теж заходять в державну казну, адже вони оплачують. Тому економіка від цього виграє.
Водночас не розумію підприємців, які як закрилися на початку війни, так і досі не працюють. У деяких країнах війни тривають роками. Й у тих місцевостях, де відносно все гаразд, люди працюють.
Що нас очікує?
Маємо три стовпи української економіки: сільське господарство, ІТ, металургія.
Отже, сільське господарство. Якщо ми тепер не проведемо повноцінну посівну, – буде більша інфляція, зросте долар, ми не зможемо себе забезпечити і нічого продати. Наразі маємо торішні запаси. Вони вичерпаються, прийде осінь, зима, а врожаю буде значно менше, ніж зазвичай, адже на сьогодні ні на Херсонщині, ні в будь-якій східній області засіяти землі повноцінно майже неможливо. У Західній Україні те, що засіємо, – мізер для забезпечення всієї держави. Тому зараз стоїть питання: скільки цього року ми зможемо отримати врожаю? Є великий список критично необхідних для України товарів, які ми не зможемо експортувати (скажімо, зерно), а якщо зможемо, то дуже мало. У серпні-вересні картина буде точнішою.
Наша війна вже спровокувала продовольчу кризу в Європі, бо зрозуміло, що вони не отримають від нас зерна й інших продуктів. Прогнозується серйозний дефіцит зернових, цукру. Україна була одним з найбільших виробників цих продуктів. Унаслідок війни цілі країни можуть опинитись на межі голоду. Тобто від війни в Україні постраждають усі. Так не буває, щоби війна була коло тебе і тебе не зачепила. Буде криза. Ціни на пшеницю постійно зростатимуть. Той день, коли ми заборонимо експорт – дуже близько. Те, що мали продати до війни, ми вже продали. Частина зерна, що мала би вже потрапити в Китай, Туреччину, країни Євросоюзу, не може потрапити до них через закритий в Одесі порт. Контракти на це підписані, а вивезти зерно неможливо. Також ще одна економічна втрата – у морському порту Бердянська (Запорізька область) окупанти викрали п’ять кораблів, завантажених десятками тисяч зерна, що було передбачене для експорту.
Європа повинна бути зацікавлена, щоб посівна в Україні відбулася. Чим вони можуть нам допомогти? Дати дизель для сільськогосподарської техніки – складний процес, позаяк власниками цього дизелю є приватні компанії в ЄС. Радше йдеться про зменшення ціни на дизель унаслідок скасування акцизів, зменшення ПДВ, інших чинників. Звісно, ЄС надаватиме нам різну допомогу, але щоб не було так: дадуть нам кредит, а за це ми повинні купити потрібні речі за їхніми цінами і з надбавкою, а через рік це все доведеться віддавати…
Ще один стовп нашої економіки – ІТ. Це наша значна перевага, що охоплює багато сфер послуг. Воно розвиватиметься щораз більше. Ця сфера в Україні може бути стрижневою, аби потім залучати інших людей. На основі ІТ можна створювати багато мультиможливостей. ІТ може успішно ввійти в те ж сільське господарство, обробку деревини тощо. Це створить великий ефект з погляду підвищення ефективності, підвищення прибутковості. У цьому нас запевняє відомий американський економіст М. Портер: якщо на певній території є галузь, що стає лідером, то навколо неї об’єднуються слабші і спільно досягають результату, зростають.
ІТ-фірми з постраждалих війною територій успішно можуть об’єднатися з тими, що діють у тилу. Загалом ми повинні зберегти наших програмістів, щоб вони під час вій не роз’їхалися по світу. У Львові можемо впевнено організувати їхній центр. І наші ІТ-підприємства можуть стати одними з найбільш конкурентоспроможних у світі. А іноземні інвестори, які вийдуть з ринку росії, матимуть нагоду інвестувати в Україні.
Найгірша ситуація зараз у металургійній галузі. Майже усі металургійні заводи розташовані на сході країни. У зв’язку із воєнними діями вони призупинили свою діяльність. Частина з них перебуває на окупованих територіях. Ще й порти зараз не працюють і неможливо відвантажувати продукцію. Здійснити їхню релокацію із зрозумілих причин також неможливо. Відновити роботу можна буде лише після закінчення бойових дій та ремонту завданої шкоди. Позитивом є різкий ріст цін на продукцію металургійного комплексу. За умови відновлення роботи, прибутки в цьому будуть суттєво вищими за довоєнні. Для реконструкції металургійного комплексу ми зможемо залучити європейські кошти. Європейці та й США зацікавлені у продуктивній роботі нашої металургії, оскільки вони є головними споживачами продукції.
Окремої уваги потребує питання націоналізації майна, що належить російським бізнесменам. Таких компаній в Україні – тисячі. Треба розробити відповідний механізм, який дозволить юридично грамотно вилучити це майно як компенсацію за завдані Україні збитки. Насамперед ідеться про майно підсанкційних підприємців, що підтримують чинний у росії режим. Ключовим питанням є юридичне обґрунтування вилучення. Якщо це буде зроблено неправильно, Україна ще багато років у різноманітних судах обґрунтовуватиме свої дії.
Що буде з курсом долара?
Населення завше цікавить, скільки коштуватиме долар. У перші дні війни на чорному ринку він пішов догори. Тоді долари прагнули купити ті, хто мав багато гривень або хто хотів виїхати з України. Доходило до 42 грн за купівлю і 36–37 грн за продаж долара. І ця межа між купівлею-продажем демонструє паніку, коли люди готові так переплачувати, щоби придбати валюту. Та що більша паніка, то більше на цьому заробляють спекулянти.
Відтоді ситуація на валютному ринку відносно стабілізувалась. Національний банк уже дозволив банкам офіційно продавати валюту (відмінність від офіційного курсу НБУ при цьому не може перевищувати 10%). На сьогодні долар коштує приблизно 32 гривні. Почала працювати економіка. Поступово відновлює свою роботу міжбанківський валютний ринок.
Що ж буде з курсом гривні у найближчій перспективі? Є декілька сценаріїв, які залежать переважно від двох основних чинників: як довго триватимуть воєнні дії та скільки допомоги ми отримаємо від наших західних партнерів. Відповідним буде і курс гривні. 27 грн долар точно вже, напевно, не коштуватиме. За оптимістичного сценарію (війна закінчується, ми отримуємо повноцінну фінансову підтримку, НБУ не друкує гроші) курс гривні цілком може коливатись у діапазоні 31–33 гривні за долар. Невелике здешевлення стимулюватиме експорт, що позитивно вплине на розвиток економіки. За негативного сценарію, курс знову попрямує до 40 гривень за долар, де його вже усіляко стримуватиме Національний банк України своїми резервами. Хоча, як показує досвід, реальність завжди десь посередині між оптимістичними та негативними прогнозами.