Призерка фінального етапу Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка (диплом ІІ ступеня), студентка Інституту будівництва та інженерних систем Львівської політехніки Анастасія Тарканій поділилася враженнями про конкурс:
– У березні цього року я отримала нагоду взяти участь у фінальному етапі конкурсу імені Тараса Шевченка. І сказати, що було чудово, – не сказати нічого.
Перш за все, для мене це навіть не порівнюється зі шкільними олімпіадами, де ні умов, ні мотивації, ні розумно поставлених завдань. Конкурс ім. Шевченка, на якому я представляла вже рідну «Львівську політехніку», приніс задоволення по всіх трьох позиціях.
Почну з кінця – із завдань. Фінал Міжнародного конкурсу порадував: чітко сформульовані вимоги, цікава тема й ніяких граматичних «задачок», бо щось на кшталт «підкресліть у своїй роботі складнопідрядні речення мети» у студентки першого курсу, ба навіть у старшокласника, викликає хіба посмішку. Це ніби ви покликали маляра й просите його попідкреслювати червоною фарбою в його роботі тиньківку. Скажу ще стосовно теми. Я належала до учасників негуманітарного профілю, тож моє завдання полягало у створенні концепції комп’ютерної програми, де б Шевченко допомагав нам у повсякденні, при цьому захищаючи українську мову. Це, мабуть, найцікавіше завдання на конкурсі за всі роки, які я беру в ньому участь. Нам дозволили спустити фантазію з ланцюга і зосередитись на суті, а не на формі.
Стосовно мотивації: не кажучи вже й про стипендії для переможців конкурсу, я надзвичайно зраділа нагоді поїхати у Львів, поспілкуватися з однолітками та однодумцями, позаяк весь карантинний період проводжу вдома. А також не можу не сказати про те, що нам вручили цінні подарунки – по кілька книг справжніх майстрів сучасної української літератури, серед яких була «Троща» В. Шкляра. Для мене це – неймовірний сюрприз, бо я полювала за нею майже пів року. Ще подарували поезії Ліни Костенко, а також «Танго смерті» Ю. Винничука. З останньої я виписала всі цікаві місця міжвоєнного Львова і, даю собі слово, відвідаю всі після завершення карантину. Хороша художня книга для мене – це завжди машина часу, можливість відволіктися від сірої рутини. Тому за такі подарунки я дуже вдячна!
А що можна сказати про умови? Тут теж нема на що жалітись. Теплий зал, дотримання всіх карантинних норм. Організатори зробили все для нашої безпеки та комфорту. Ну і, звісно, коли за вікнами затишні вулички Левового міста, присипані дрібним сніжком, твори самі злітають на папір з-під руки.
Словом, я надзвичайно рада, що взяла участь та ще й отримала призове місце. Сподіваюсь, наступного року з’явиться нагода пережити все це знову.
