Ми поспілкувалися зі студентом четвертого курсу Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка» Олексієм Сахаруком. Хлопець радо розповів про цю вкрай важливу сьогодні професію, а також про свій практичний досвід у психології.
— Поясніть, будь ласка, різницю між професіями психолога, психотерапевта та психіатра.
— Психіатр лікує порушення психіки, тобто такі важкі хвороби, як шизофренія, обсесивно-компульсивний розлад, біполярний розлад. Психотерапевт — це фахівець, що віддав кілька років життя вивченню певної школи психології та має у своєму запасі техніки й методики. Він працює із запитами, які мають характер постійності. Психолог — фахівець, який має базові знання та навички. Зазвичай це спеціалісти широкого профілю роботи, але вони обмежені у використанні технік, більше ведуть консультаційну роботу з клієнтом.
— Де і коли ви зрозуміли, що ця професія саме для вас?
— Це професію я обрав досить свідомо, наскільки, звісно, це можливо для 16-річного парубка. Психологом я став, бо мене завжди цікавила відносність — те, як ми поводимося, чому інші не поводяться так, як я, і як люди думають, що вони хочуть, та й загалом, як вони разом стають чимось новим.
— Ви розповідали, що вже маєте клієнтів. Чи багато їх було за весь час?
— Насправді ні. За рік роботи психологом у мене було 15 клієнтів. Я чудово розумію, що для такого віку та рівня професійності цей результат, можливо, й добрий, але, звісно, хочеться більше.
— Чи важлива для вас допомога людям і чи важко вам слухати жахливі історії клієнтів?
— Слухати жахливі історії клієнтів — справжнє випробування. Проживати ті моменти разом з людиною, розуміти, що вона відчуває, як знаходить позитив у такій важкій ситуації, — це мистецтво, яке перестає бути просто професією. Допомагати людям — це неймовірно, але водночас важко, оскільки я не кажу, що робити людині, а запитаннями допомагаю їй зрозуміти, що вона зараз хотіла б зробити.
— Яким має бути ідеальний психолог у вашому розумінні і яким прагнете бути ви?
— Ідеальний психолог для мене — це людина, яка завжди поруч з клієнтом, навіть перебуваючи на відстані. Це той, хто не розказуватиме, як тобі робити, не даватиме порад, а буде слухати й питати. Це спеціаліст, який думає кожної секунди про те, як зробити так, щоб клієнт більше не звертався до психологів не тому, що вони погані, а тому, що його роботи має вистачити на все життя. Я хочу стати таким психологом і щиро допомагати, а ще розуміти себе й бути впевненим у своєму майбутньому.
— Розкажіть, будь ласка, що ви знайшли для себе у Львівській політехніці та чи багато нового зрозуміли за час навчання?
— Звісно, що чотири роки для мене не пройшли безслідно — це значний етап мого зростання. Політехніка ознайомила мене з професією й дала можливість почати працювати. Незабаром я офіційно стану спеціалістом, але це лише початок моєї історії як психолога. Далі — тільки вдосконалення, і тут університет відіграв велику роль.
