Кілька питань із соціологічного дослідження «Реформування інституту вищої освіти в сучасній Україні: студентське бачення», яке серед студентів Львівської політехніки під науковим керівництвом доцента кафедри СР Станіслава Андрейчука (на світлині ліворуч) провів магістрант ІГСН Юрій Афонін.
Завдання інституту вищої освіти в Україні. Більшість опитаних вважає, що це – або підготовка фахівців, яких потребує держава (як було в радянський період), або у галузях, які обирає абітурієнт (респонденти могли обирати по кілька варіантів відповідей). Майже половина вбачає завдання вишів у розкритті індивідуального потенціалу особистості. Для третини важливе значення мають і такі позиції, як виховання освічених індивідів, рідше – проведення наукових досліджень, патріотичне виховання молоді, а найменша кількість обрала такий пункт, як «передача культурних і технологічних надбань наступним поколінням».
Навіщо реформують інститут вищої освіти. Йдеться про розуміння суті актуальних освітніх реформ, Болонського процесу й особливостей вищої освіти за кордоном. Як констатує Юрій, загалом відповіді студентів демонструють низький рівень обізнаності з цими питаннями (здебільшого на рівні «щось чув»), назагал вони не цікавляться змінами у галузі вищої освіти й тим, що саме – позитивне чи негативне – вони несуть для спудеїв. Скажімо, про положення і принципи Болонського процесу по чверті опитаних або не знає нічого, або достатньо обізнана, понад 43% – «щось чули» і 1,5% – «знає все». Схожа картина і з розумінням цілей реформування вищої освіти.
Як сприйняли студенти відміну обов’язковості кредитно-модульної системи організації навчального процесу у 2015–16 н.р.? 60% опитаних – негативно, лише 10% – схвально. Прихильники цієї системи аргументували так: студент, який працював постійно і регулярно впродовж семестру, успішно пройшов поточний і модульний контроль, мав змогу отримати «автомат» на іспиті, а це – менше роботи на кінець семестру, менше переживань і нервів. Тож, як стверджував дехто з опитаних, після зміни навчатись стало складніше, навантаження зросло.
Чи впливають реформи на систему вищої освіти і життя студента. 18,7% вважає, що «так», 54 – «частково»; 26% змін не відчуває. Коли ж політехніків запитали про вплив змін на їхнє повсякденне життя, відповіді були такі: для 19% зміни відчутні, для 48,4% – частково, для 32 – «вплив не відображається взагалі». Найбільше опитаних – понад 30% – обрали «скоріше негативний, аніж позитивний» ефект реформ на оцінювальну систему, якість вищої освіти тощо. Цікаво, що майже половина вважає, що трансформації «взагалі не мають впливу» на перспективу працевлаштування (оптимістами є 17% опитаних). Концепцію студентоцентрованого навчання понад 26% опитаних оцінило позитивно, 42 побачили в ній і плюси, і мінуси. Цікаво, що 32,4% не знали, у чому суть цієї моделі.
Щоправда, очевидно, важливо критично поставитись до відповідей студентів на запитання про освітні реформи, адже, як визнає добра частина самих опитаних, багато хто з них насправді не розуміє суті цих реформ, відповідно – чи може предметно говорити про них?.. Чи відображається реформування освіти на житті студента загалом? Майже 90% опитаних відповіло ствердно, виокремивши особливо такі позиції, як бюджет часу (студенти скаржаться, що у них стало набагато менше часу на особисте життя) й психологічні ресурси (неймовірне нервове напруження під час сесії).
Хто впливає на вищу освіту. Найбільшу (значний або ж помірний) роль, на думку більшості студентів, має Міністерство освіти і науки, а також дирекція вищого навчального закладу (а от вплив Кабміну, ВРУ чи Президента переважно оцінили, як «відсутній», «незначний» або «помірний»). Цікаво, що у своїх коментарях до запитань учасники опитування висловлювали недовіру до МОН, сумніваючись у фаховості, незаангажованості, чесності представників органів влади…
Висновки і пропозиції
– На основі отриманих даних ми можемо стверджувати, що ставлення студентів II–V курсів Львівської політехніки до реформування інституту вищої освіти в Україні здебільшого негативне, що пояснюється низьким рівнем обізнаності респондентів щодо основних структурних елементів системи вищої освіти, а також сумнівами студентів стосовно ефективності згаданих реформ і націленості їх на покращення рівня вищої освіти загалом. Відсутність реальних реформ, які б позитивно вплинули на можливості працевлаштування молоді після закінчення вищого навчального закладу, на нашу думку, є базовим показником ефективності вищої освіти, – підсумовує Юрій Афонін. – Я думаю, наша освіта – середня, вища – відстає від часу. Скажімо, за останні 50 років світ дуже-дуже змінився, а підходи в освіті?.. Все, насамперед технології, настільки стрімко розвинулось, а процес навчання зазвичай залишається сухим викладом матеріалу… Це не може зацікавити студента, розвинути його креативність, сприяти появі нових ідей та інженерних рішень.