Другова світова війна залишила Львів у самотності, пригніченні та скорботі. Вбивства, нелюдяність, терор проти місцевого населення на довгий час стали незагоєними ранами на тілі міста. Знищені пам’ятки архітектури, зруйновані домівки – все це стало невід’ємною частиною спогадів про нацистську окупацію.
Мовчазними свідками війни стали львівські будівлі, а серед них і головний корпус Львівської Політехніки. Під час війни в ньому перебував військовий госпіталь. На фото, які зберігаються в Державному архіві Львівської області, ми можемо побачити стан, в якому творіння Юліана Захарієвича залишили німці. Знищені аудиторії, поламані меблі, розтрощені кафедри. На дверях надписи «перевірено», що засвідчували про розмінування. Все це аж ніяк не сприяло швидкому відновленню навчання. Проте вже наприкінці 1944 року, завдяки великим старанням, Політехніка розпочала роботу. Було організовано сім факультетів: механічний, електротехнічний, хіміко-технологічний, архітектурний, будівельний, сільськогосподарський і загальний факультет. Загалом, у той час освітню і наукову діяльність розпочали 79 кафедр. Станом на 3 жовтня 1944 року на навчання прийняли 550 студентів. Професорсько-викладацький склад становив лише 108 осіб. 1 січня 1945 року викладачів було вже вдвічі більше – 226. Однак цього все одно було недостатньо. Як порахували, для ефективної роботи потрібно було більше. Студентів набрали тільки 490. Проте, вже у наступному навчальному році у Львівській Політехніці навчалось 1714 осіб. Професорсько-викладацький склад суттєво не змінився – 241 осіб.
Щоб зацікавити викладачів роботою, Львівський обласний комітет КП(б)У вирішив кожному викладачеві виділити дотації (тримісячний оклад) на купівлю меблів, підвищити ставку на 30%, на перші два роки праці, надати постачання промисловими товарами за встановленими цінами відповідно ло лімітних книжок і навіть виділити їм «американські подарунки» та дозвіл на виписування іноземної літератури. Як люди науки, викладачі передусім просили про необхідні умови для праці. Зокрема, відновлення лабораторій, постачання паперу, на який був великий дефіцит. Бракувало одягу, насамперед костюмів, для належного вигляду. Багато професорів просили про медичний огляд і розв’язання питання з опаленням їхніх помешкань.
Незважаючи на всі труднощі, Університет зумів відродитися, а викладачі та студенти отримали змогу, як і перед війною, насолоджуватись часом, проведеним у білосніжному кораблі науки.
