Щороку в останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років — геноциду українського народу, скоєного сталінським режимом. Роками правду про цю трагедію приховували, але сьогодні українці розповідають усьому світові, що голод був не випадковістю, а результатом злочинної комуністичної політики. Тисячі свідчень, зібраних у народній книзі-меморіалі «33-й голод», назавжди закарбували в історії жахіття того часу.
Напередодні у Львівській політехніці відбулася година-реквієм до Дня пам’яті, а також презентація виставки Національного музею Голодомору-геноциду «Голодомор: совєтський геноцид українців» у вестибюлі головного корпусу.
На початку заходу ректор Національного університету «Львівська політехніка» професор Юрій Бобало у своїй промові нагадав присутнім про історичні передумови виникнення та наслідки Голодомору в Україні й закликав пам’ятати про злочини комуністичного режиму проти українського народу:
— Упродовж 1932–1933 років в українських селах відібрали майже весь вирощений ними хліб. Встановлені для України плани хлібозаготівель були економічно нереальними. На певному етапі голови та представники влади проводили подворові обшуки, забираючи в селян усю їжу, включно з тією, що вже була приготована на кухні. Штучно створивши ситуацію, коли українці почали масово вмирати від голоду, совєтська влада вжила заходів для того, щоб вони не змогли виїхати до тих регіонів СРСР, де голоду не було. На кордонах України комуністи розмістили озброєні загороджувальні загони, які не пропускали людей за межі України. Злочини геноциду українців стали кульмінаційними етапами утвердження російського імперіалізму в Україні.
Далі слово взяв студентський капелан Львівської політехніки Ігор Хомічак, який підкреслив важливість збереження пам’яті про тих, хто віддав своє життя в нерівній боротьбі з ворогом, а також про тих, хто, попри все, продовжує боротьбу:
— 90 років тому нас теж хотіли розтоптати. І топтали нашу гідність, перекреслили для мільйонів українців найосновніше право людини — право на життя. Ми маємо передавати цю історію наступним поколінням, бо без минулого немає сьогодення та майбутнього. Пам’ятаймо всіх жертв голодоморів у своїх молитвах.
Для презентації виставки «Голодомор: совєтський геноцид українців» запросили до виступу доктора історичних наук, професора Богдана Левика. Він насамперед наголосив на правовому аспекті висвітлення подій Голодомору в Україні на міжнародній арені:
— Злочин нацизму засуджують на міжнародному рівні, але комуністичний злочин Голодомору-геноциду українського народу 1932–1933 років у міжнародному праві такої оцінки ще не отримав. На сьогодні відомо, що лише 22 країни визнали український Голодомор геноцидом. Російська влада досі заперечує факт навмисного вчинення комуністами ВКПБ великого голоду в Україні. За найменшими підрахунками науковців, кількість жертв становить чотири мільйони осіб. Нам слід розуміти, чому стався Голодомор, хто його вчинив і як нам не допустити аналогічних трагедій. Росія не розповідає правди про свою історію, російські історики давно перейшли червоні лінії академічної доброчесності, порушивши принцип науковості. Правонаступні системи дотримуються принципу замовчування та фальсифікації. Свою історію повинні розповідати ми, бо вона — наша!
Богдан Левик також зазначив, що представлена виставка стала результатом реалізації меморандуму, який підписали ректор Львівської політехніки Юрій Бобало та директорка Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак. Він запросив усіх охочих ознайомитися з банерами й поглибити свої знання про цю складну сторінку в українській історії. Виставка триватиме до кінця листопада, додав Богдан Левик.
Загальну атмосферу заходу доповнили музичний супровід, який забезпечив Народний камерний оркестр «Поліфонія», проникливі пісні у виконанні солістки Народного ансамблю «Сузір’я» Катерини Гладій та поезії на тематику великого голоду в Україні, які зачитали учасники Народного театру «Хочу».
Традиційно наприкінці години-реквієму працівники та студенти університету мали можливість долучитися до вшанування пам’яті жертв Голодомору, запаливши свічку перед головним корпусом.
