Ще, мабуть, у школі ми чули щось-там про освітні програми обміну.Тож час дізнатися про це трохи більше. Отже, їх суть полягає в тому, аби молодь мала змогу набувати досвід та знання, а також обмінюватися ними з іншими студентами по всьому світу. Це може бути як і школа, так і коледж, університет чи академія. Залежно від мови, якою ви володієте, можете обрати країну, що найбільше підходить: Велика Британія, США, Франція чи Німеччина... Багатьом знайомі такі програми, як Erasmus або Work and Travel, що провадять у себе таку діяльність. Львівська політехніка йде в ногу з часом та співпрацює з різними організаціями, пропонуючи своїм студентам цікаві варіанти стажування за кордоном.
Ірина Антонюк, студентка групи БІ-41 (ІТРЕ) не змарнувала свій шанс скористатися такою можливістю та вже перебуває за програмою обміну у Франції. Завдяки розмові з нею дізнаємось, як це навчатися в іншій країні, не знаючи державної мови, ще й в умовах пандемії коронавірусу.
– Багато студентів навчається в університеті і навіть не здогадуються про свої можливості стажуватися за кордоном. А як ти дізналася про це і що взагалі підштовхнуло на таку відвагу? Це ж інша країна, незнані люди та менталітет.
– Одного дня до мене подзвонила моя викладачка й сказала, що є можливість поїхати за програмою обміну Erasmus+ до Франції. Дала контакти пані Олени з міжнародного відділу для з’ясування всіх деталей. І я подумала «А чому би й ні?». Спочатку трішки не хотілося, бо, семестр перед цим, зірвалась аналогічна поїздка до польського університету. Але я з тих людей, які пробують, а не шкодують, що не спробували.
– А можеш докладніше розповісти, що це за програма та чому обрала саме її?
– Мова йшла про Junia ISEN у невеликому містечку Лілль на північному сході Франції. Було три спеціальності на вибір: Software development, Big data i Embedded systems. Я обрала останню, оскільки це найбільш пов’язано з моєю спеціальністю у Політехніці. Спочатку мені пропонували навчання впродовж двох семестрів, але оскільки я студент четвертого курсу, Політехніка мала право погодити лише один семестр. Суть програми проста – їдеш і вчишся.
– Оскільки ми вже заговорили про роль Політехніки в цій програмі, гріх не поцікавитися, чи всі формальні моменти узгоджували твої викладачі, чи довелося робити це самотужки?
– Львівська політехніка та Junia ISEN – партнери міжнародної програми обміну Erasmus+. Тому власне моє перебування тут і є заслугою партнерства цих університетів. Також міжнародний відділ займався подачею моєї заявки, організуванням усіх зустрічей з представниками французького ЗВО. Коли мою заявку прийняли, добрі люди з міжнародного відділу і мого деканату допомогли мені впорядкувати всі необхідні документи. Щодо викладачів – вони готові допомагати в навчанні й на відстані, за що їм окреме велике «Дякую».
– Можливо, у Франції розбігаються поняття тривалості нашого навчального семестру та їхнього. Тому цікаво дізнатися, на скільки часу ти поїхала туди і як виглядає навчальний план?
– Семестр почався 3 січня, але через певні проблеми з отриманням візи (локдаун та свята), я приїхала 8 січня. Але така ситуація була не лише в мене, тому перших пару тижнів навчання було дистанційне. Власне, навчання (пари і сесія) закінчуються в них 14 березня і від 15 березня до кінця семестру (30 квітня) всі студенти мають виконати технічний проєкт (щось середнє між нашою курсовою та дипломною роботою).
– Зміна обстановки завжди приносить стрес, адже всі твої друзі та знайомі залишилися в Україні. Наскільки складно тобі було долучитися до французького колективу та призвичаїтися до їхнього стилю життя?
– Призвичаїтись не дуже складно. Інше питання – чи мені це подобається. В умовах пандемії важко відповісти на таке. У Франції комендантська година від 18-ї до 6-ї. Тому не дуже вдається подивитись, як живуть люди, враховуючи, що пари закінчуються перед 18-ою. Але можу сказати щодо студентів. Майже всі проєкти/лабораторні тут – це командна робота. Зрештою, і тут звикли халтурити, дотягувати до останнього, в надії, що хтось усе зробить за них. Можливо, це через велику кількість «допомоги» від держави: допомога на житло, на страхування, на проживання (типу нашої субсидії, але тут таке можна знайти на все). Мені здається, що людям тут не вистачає відповідальності, інколи навіть вихованості, смітять на вулицях. Словом, є негативні речі, до яких важко звикнути (як і в кожній країні), але завдяки ним починаєш більше любити Україну.
– Французька є складна для вивчення, знаю з власного досвіду. Наскільки мені відомо, ти не є її носієм.
– Я не знаю французької і через це деколи складно. Я навчалася у Франції англійською, але за межами університету не завжди всі нею володіють. Тому добре, що тут є курси французької від університету. Вже вдалося вивчити деякі фрази для «виживання».
– Я впевнена, що ця поїздка дасть тобі дуже багато позитивного досвіду та відкриє безліч нових можливостей. Хто знає, можливо, продовжиш свій життєвий шлях після університету в цій країні. Які поради чи застороги можеш дати студентам, котрі не наважуються спробувати свої сили за межами Політехніки?
– Досвід наш далеко від дому, треба вміти розуміти інших, необхідне спілкування з іноземцями, тут є люди з різних куточків світу і це чудово. Мені дуже цікаво, як живуть люди в тій чи тій країні, їхні поведінка, традиції, страви. Щодо навчання: усі теоретичні знання тут підкріплюються практичними навичками. Чимало проєктів, що дає можливість самому зробити щось і переконатись, що це працює. Це дуже цікаво і в Політехніці цього не вистачає.
Не бійтеся, завжди варто пробувати: стажування, навчання, робота – тільки «ТАК», сміливо подавати заявки, бо «А раптом?». І треба практикувати спілкування іноземними мовами (зараз є багато безоплатних онлайн-ресурсів із носіями).Тож успіху.