Завідувач катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Зоряна Куньч і старший викладач катедри Лілія Харчук зі студентами Інституту архітектури та дизайну відвідали виставковий проєкт «Марія Примаченко. «Дарую Україні!»» в Національному музеї у Львові імени Андрея Шептицького. До експозиції виставки увійшли близько ста творів яскравої представниці «наївного» мистецтва Марії Примаченко з колекції київського мистецтвознавця Едуарда Димшица. Переважна частина експонованих композицій репрезентують пізній період творчости мисткині, зокрема останнє десятиріччя її життя.
Марію Примаченко по праву називають однією із найсамобутніших українських художниць, позаяк вона представляє стиль наївного народного стилю (примітивізму), в основі якого лежать українські казки, легенди та оповідання. За 89 життєвого шляху художниця створила понад 650 робіт. На своїх картинах зображувала чарівних неіснуючих тварин, квіти та сюжети зі селянського побуту. Ім’я Марії Примаченко внесли до Всесвітньої енциклопедії мистецтва. Картини художниці виставляли на експозиції Всесвітньої виставки в Парижі, її твори побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.
На виставці студенти мали змогу ознайомитися зі своєрідним і неповторним стилем Марії Примаченко, а також спостерегти, як у її творчості поєдналися витоки українського поетичного фольклору. Цікавими для аналізу виявився і мовний матеріал, а саме: оригінальні текстові підписи, якими авторка власноруч доповнювала свої роботи. Підписи-промовки до своїх робіт художниця писала і римувала сама або адаптувала народні приказки під сюжет своєї картини: «Золота свальба, дід із бабою по 908 років живуть, захотіли уново у закс, бо ж загубилися бомаги, 8-сот тисяч доларов», «Пуд вишнею, пуд черешнею стояв старий з молодою, як із ягодою», «Вовчик. Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться», «А я коника пасла, прискакав козак любий, милий і каблучку дарував, руку запропонував і жоною називав, обіймав і цілував», «Летучий водограй», «Лежень роззявив рота, щоб упало у рот. А воно єго – у лоб. І рослини не любять лентяєв», «Сині волошки дару Україні», «Атомна война – будь проклята вона, щоб люде не знали і горя не мали», «Дарую червоні маки людям, щоб землю святу любили і на ній робили», «Букет невідомому солдату, честь і слава вам, дорогі воєни! Ви лягли за нас – ми будемо молить бога за вас», «Дару соняшника тим, котрі любять на землі робить і любять людей усіх на землі» тощо. Усі підписи вражають і дитячістю, і глибінню водночас.
Виставковий проєкт «Марія Примаченко. «Дарую Україні!»» вкотре засвідчив, що за творчістю цієї геніальної художниці стоїть велика, розмаїта школа народного мистецтва, багатовікова культура українського народу.
