Андрій Карпушин, Дарія Ящук та Віталій Дейнека – студенти, котрі поїхали до Лондона на навчання за програмою Еразмус+. Про свої емоції від подорожі та навчання читайте в нашому матеріалі.
Ми довго думали про що ж розповісти в цій статті… Стільки цікавих місць, дивних зустрічей і крутих вражень… й усе для нас уперше. І справді «ВПЕРШЕ». Про це і розповімо.
Уперше в Лондоні
Подорож до Лондона стартувала в аеропорту. Від нього до станції Victoria в центрі Лондона ми добиралися автобусом, тому ще тоді змогли оцінити цікавий архітектурний контраст – старі середньовічні вулички буквально сусідять із сучасними велетами-небосягами. Найцікавіше, що цей контраст нам дуже сподобався. Ми навіть уявити не могли, що загадкові декоративні елементи старовинних будівель можна так гарно поєднати зі скляними фасадами височенних будинків.
Уперше на двотижневому карантині
Так-так, ми прилетіли до Лондона й були змушені два тижні відсидіти вдома. Наше житло – це невеличкий двоповерховий будиночок із чотирма спальнями, спільною кухнею та лазничкою. Треба визнати, що висидіти там чотирнадцять днів було не просто, але ми використали цей час із користю, озброїлись інформацією про всі місцеві порядки та з тим, що від нас буде вимагатися під час навчання. Доктор Алан Флаверс, куратор програми університету Кінгстон, привозив нам необхідні продукти харчування та допомагав адаптуватися. Алан, до речі, дуже здивував при зустрічі, адже заговорив до нас через слово російською. Це було дуже неочікувано й трохи кумедно… особливо добре у нього виходить рахувати.
Уперше в університеті Kingston
Одразу ж після завершення карантину ми пішли в університет. Для нас усе новизна – і колір цегли, і лівосторонній рух на дорогах. Першого дня ми, напевно, витратили на дорогу вдвічі більше часу, ніж вона того потребувала, бо періодично просто зупинялися та фотографували все: якусь вулицю, якийсь будинок та навіть просту розмітку на пішохідному переході, яка вказує куди варто дивитися насамперед… Все виглядало нам по-іншому. Того дня в університеті ми відвідали два заняття та познайомилися з кількома нашими викладачами – неймовірно привітні люди. І знову сюрпризи – розмітка в коридорах, а також антисептичні засоби на кожному повороті. Безпека – на найвищому рівні. Навчання в Кінгстоні цього семестру було частково дистанційне. Тобто всі лекційні матеріали викладали у формі відео або презентацій в онлайн режимі, а лабораторні й практичні заняття відбувалися в аудиторіях як і раніше. Також щотижня кожен викладач призначав час та день семінарного заняття, на який можна було прийти та запитати особисто будь-що, що тобі не зрозуміло.
Уперше на двоповерховому автобусі
Ми чомусь думали, що двоповерхові автобуси Лондона призначені лише для декількох маршрутів у центрі. Як же ми помилялися, адже вони були всюди. І в першу поїздку відправилися двоповерховим автобусом з номером К2, який курсує між корпусами Kingston University безоплатно. Перший місяць ми постійно каталися на другому поверсі біля лобового панорамного скла і, як нам здалося, що крім нас ніхто взагалі не піднімається на другий поверх, що нас дуже здивувало. Проте, трохи згодом, наш запал зник, адже на другому поверсі нічогенько так захитує, тож бажання там їздити відпало. Та, попри все, спробувати радимо кожному... атракціон класний, але, як виявилося, це не дуже практично.
Уперше в центрі Лондона
Виходиш із вокзалу й бум! мегаполіс… іншого слова не підібрати. Ми бували в Києві, Кракові, Варшаві, але Лондон це зовсім інший рівень масштабності… відчуваєш себе просто дуже малесеньким. Навіть той двоповерховий автобус, що проїжджає під надземним переходом, на якому ти стоїш, виглядає іграшковим, а потім піднімаєш очі догори та бачиш хмарочоси з усіх чотирьох сторін. Далі ти виходиш на набережну та бачиш перед собою картинки зі шкільної книжки, але з однією простою відмінністю – вони всі справжні… Уперше й вдруге, знову й знову ми поверталися туди незліченну кількість разів і кожен раз бачили щось нове. Здавалося, що обійти все просто неможливо.
Уперше на Ла-Манші
Особливо нам запам’яталася подорож до Ла-Маншу (протока між Великою Британією та Францією). Це була справжня пригода. Добратися туди, як і майже будь-куди в Англії, можна потягом, але це було занадто дорого для нас (приблизно 60 фунтів в один бік). Тому ми вирішили прокласти дешевший маршрут власноруч і не пошкодували. Зустріч із Ла-Маншем запланували не будь-де, а біля мальовничої скелі «Durdle door». Щоб дістатися туди, нам необхідно було встати о шостій ранку й доїхати до станції Victoria в центрі, де нас чекав перший автобус із Лондона до міста Poole. Дорога пролягала через національний парк «New forest», тому всю дорогу ми просто не могли відірватися від вікна, в якому змінювали один одного чудові ранкові пейзажі. Навіть зустріли дикого коня, який переходив дорогу… це було просто щось неймовірне.
У місті Poole ми придбали квитки на потяг до відносно недалекого від нас міста Wool… був ще варіант доїхати сюди місцевим автобусом, але це надто ризиковано через неточність у його графіку роботи. Отож дісталися ми до містечка Wool потягом й далі нас чекала двогодинна піша прогулянка до побережжя… наша дорога пролягала через кілька селищ, де зустріли надзвичайно привітних людей, які махали нам руками та з радістю підказували дорогу. Отара овець і незабутні пейзажі британського ландшафту та колориту, який сильно відрізнявся від того, що ми бачили кожного дня в Лондоні. Ла-Манш нас не розчарував, а чудова погода й вдала локація (Durdle door) назавжди залишаться в наших спогадах.
