У суботу, 18 лютого, Львів попрощався із ще одним Героєм – випускником Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій, морським піхотинцем 35-ї окремої бригади імені контрадмірала Михайла Остроградського 29-річним Мар’яном Клімковським. Із початком повномасштабного вторгнення чоловік взяв до рук зброю та боровся проти окупантів спершу на Херсонщині, а згодом виконував бойові завдання на Донеччині. Свій останній бій прийняв на Донбасі, поблизу населеного пункту Водяне.
Світлими спогадами про Мар’яна діляться його одногрупники та викладачі. У їхніх словах – безмежна повага до його подвигу й біль втрати. Кожен із них говорить про Мар’яна як про дуже позитивну, чесну, добру людину, а його характерною рисою називають готовність прийти на допомогу будь-коли та за будь-яких обставин.
З Олегом Кардашем Мар’яна пов’язують довгі роки дружби. Хлопці познайомилися ще під час навчання у Львівському фізико-математичному ліцеї, згодом обидва вступили до Політехніки. Після випуску й далі спілкувалися, а востаннє бачилися восени, коли Мар’ян приїжджав у коротку відпустку.
«Перше, що відразу спадає на думку, – каже Олег, – щира усмішка і добрий настрій, яких ніколи не втрачав Мар’ян. Він завжди вмів пожартувати, вселити впевненість, розрядити навіть найскладнішу ситуацію. З особливою любов’ю ставився до мами й бабусі, постійно про них піклувався, а ще Мар’ян був першим із тих, хто відгукувався на прохання про будь-яку допомогу. Навіть під час війни, коли приїжджав у коротку відпустку, він був дуже позитивний, ніколи не сумував і ні на що не скаржився. Тоді ми з ним бачились і розмовляли лише про хороше: він складав плани на майбутнє, вірив, що все обов’язково буде добре. Мар’ян був дуже хорошим другом і, навіть попри те, що перебував у значно складніших обставинах, ніж я, завжди цікавився моїми справами. А після кожної моєї відповіді писав, що радий тому, що у мене все добре. Останній раз, коли ми з ним переписувалися, Мар’ян планував відпустку з 18 лютого. Обіцяв, що як тільки приїде, то одразу дасть знати і ми обов’язково зустрінемося. Потім, як завжди, запитував, про мої справи, й останнє, що мені написав: «радий чути, що в тебе все добре»…
Я знав, що Мар’ян спершу пройшов військову підготовку у Великій Британії, а далі його скерували на службу до 35-ї бригади морської піхоти. Очевидно, що морські піхотинці виконують особливо складні завдання, тож спочатку Мар’ян воював на Херсонському напрямку, а після звільнення Херсона його перевели на Донеччину. Там він пройшов такі «гарячі точки», як Мар’їнка, Авдіївка, а завдання, з якого так і не повернувся, виконував на Вугледарському напрямку. Ми розуміли, що він перебуває в дуже складних районах бойових дій, але щоразу, коли наші друзі чи волонтери пропонували йому допомогу, він відповідав, що все добре і йому нічого не потрібно. Про інші деталі служби майже не розповідав, але завжди казав, що до перемоги мусить бути там, де і є, бо саме там він потрібен».
Ще один одногрупник Мар’яна розповідає, що хлопець був надзвичайно чуйною, доброю, цілеспрямованою людиною, але водночас виявляв стійкість, організованість, силу волі – риси, які дуже потрібні хорошому військовослужбовцеві.
«З перших днів навчання Мар’янові вдалося подружитися з цілою групою, він був душею компанії й легко знаходив спільну мову з усіма. А ще в нього було чудове почуття гумору і дуже добрий характер, тому в групі його любили й поважали. Хлопці, які жили з ним у гуртожитку, теж відгукувалися про нього якнайкраще, всі вони легко здружилися, проводили багато часу разом.
У характері Мар’яна я завжди помічав організованість, стійкість, готовність брати на себе відповідальність. Хоч би яка була проблема, він не боявся її, а відразу брався за вирішення, а також завжди був готовий допомогти нам усім. Думаю, всі ці риси спонукали його взяти до рук зброю і піти відстоювати свою землю… Сьогодні мені невимовно жаль його рідних і близьких, бо їхня втрата дуже болюча, але разом з ними сумуємо і всі ми, адже Мар’ян був одним із нас.
Він міг підтримати будь-яку розмову, дати добру пораду, розрадити, умів співпереживати і був готовий розділити з тобою всі проблеми й переживання. Ми завжди знали, що, хоч би як важко було на життєвому шляху, до Мар’яна завжди можна написати чи подзвонити – і він допоможе. Безперечно, Мар’ян – це людина-герой, і всім нам його дуже бракуватиме…» – поділився одногрупник.
Повагу й авторитет Мар’ян Клімковський мав і серед викладачів. Доцент кафедри систем автоматизованого проектування Павло Денисюк каже, що Мар’ян був відповідальним, чесним і порядним студентом, тому залишив по собі тільки найкращі спогади.
«Мар’ян міг добре розібратися і вивчити предмет, якщо він йому справді був цікавий. Я викладав у нього дві дисципліни, й одна з них йому дуже сподобалася. Пригадую, під час виконання одного із завдань студенти мали поділитися на команди. Мар’ян виявив лідерські риси, згуртував навколо себе інших, у визначений термін вони представили свою роботу, детально про все розповіли і показали чудовий результат. Як студент він був старанний, відповідальний, а як людина – надзвичайно добрий, приємний у спілкуванні, відкритий до розмови, чесний і відвертий. Він не боявся сказати те, що думає, ніколи не обманював і не прикидався», – згадує Павло Юрійович.
Заступник директора з науково-педагогічної роботи Уляна Марікуца додає, що Мар’ян поєднував у собі зосередженість, вдумливість, залишаючись водночас дуже світлою, добродушною і приємною людиною.
«Мар’ян вступив до нашого інституту в 2011 році. Навчався на спеціальності «комп’ютерні науки» на кафедрі систем автоматизованого проектування, закінчив бакалаврат і магістратуру. Я викладала в них на першому курсі й добре його запам’ятала. Одногрупники Мар’яна згадують, що він був душею компанії, дуже добрим і веселим, але я також пригадую його зосереджений і вдумливий погляд. Чомусь саме таким одразу його бачу. Це такий контраст, бо людина, яка завжди усміхалася, мала дещо зажурені очі… Мар’ян вирізнявся своєю чесністю, почуттям справедливості, був надзвичайно світлою, милою і доброю людиною, якої всім нам завжди бракуватиме…» – каже насамкінець Уляна Богданівна.
За повідомленням Львівської міської ради, у мирний час Мар’ян Клімковський обіймав посаду інженера з комплектування матеріалів у ТзОВ «Леоні Ваерінг Системс УА ГмБХ», згодом працював у сфері авіації, складав маршрути міжнародних перельотів у компанії RocketRoute Ltd. Із 2020 року працював у сфері міжнародних перевезень. У вільний час захоплювався риболовлею, велоспортом, мистецтвом оригамі. Був закоханий у Львів і мріяв завести собак породи сибірський хаскі.
Попрощалися з військовослужбовцем у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, а поховали Героя на Личаківському кладовищі.
Ми поділяємо біль втрати разом з рідними і близькими нашого випускника. Сумуємо, що його життєвий шлях такий короткий, але водночас дякуємо йому за відвагу, захист і відданість боротьбі. Віримо, що його світле життя буде прикладом для кожного з нас!
