Цими січневими днями вшановуємо 116-ту річницю з дня народження Провідника української нації. Символічно, що він народився 1 січня — як нагадування на початку року про ідеї, важливі кожному українцеві.
Степан Бандера впродовж 1929–1933 років навчався на агрономічному відділі Вищої політехнічної школи. У той період він, як і студенти всіх львівських вишів, мешкав у тодішньому Академічному домі на Супінського, 17. Там його заарештували.
Гуртожиток для академіків коштом відомих меценатів
Сьогодні це корпус Інституту поліграфії та медійних технологій на Коцюбинського, 21, із трьома меморіальними таблицями на фасаді і біля входу. Тут студенти двох кафедр — комп’ютеризованих комплексів поліграфічних та пакувальних виробництв, а також технологій та паковань — вивчають особливості технологічних процесів і їхню реалізацію на поліграфічному та пакувальному обладнанні.
Завідувач кафедри комп’ютеризованих комплексів поліграфічних та пакувальних виробництв Іван Регей показує кімнати на останньому, третьому поверсі корпусу:
— Ймовірно, в одній з них польська поліція заарештувала Степана Бандеру саме перед його дипломним іспитом. Про цю подію нам нагадує табличка на фасаді будівлі.
Слід наголосити, що в той час Академічний дім слугував гуртожитком для українських студентів, які навчались у вищих школах Львова. Ще в 1960 році на керамічних плитах вздовж фасаду будівлі був напис «Академічний дім», однак згодом його таки знищили.
Чому ж така назва дому — Академічний? Річ у тому, що в той час студентів вищих освітніх закладів називали академіками. Ідея спорудити Академічний дім для проживання студентів виникла в голови Наукового товариства імені Т. Шевченка Михайла Грушевського наприкінці 1903 чи на початку 1904 року. Саме тоді НТШ стало власником ділянки та партерного садибного будинку з господарською спорудою, що спочатку належали львівському міщанинові Павлові Руцькому, а згодом Янові Боднару. Власне Михайло Грушевський, розуміючи потребу прихистку для студентів, заснував Фонд Українського академічного дому й «через пресу звернувся до всіх, кому було небайдуже майбутнє українського народу, допомогти у цій благородній справі», — зазначає дослідник історії Львова Петро Радковець.
Особливості архітектурного рішення
За офіційними документами, рік побудови Академічного дому — 1910-й, однак є джерела, що вказують на 1906 рік. Спроєктували його відомі львівські архітектори — Филимон Левицький і Тадей Обмінський у Будівельно-архітектурному бюро І. Левинського.
Тоді партерну забудову демонтували, а на її місці за кошти меценатів із тодішньої Великої України та Галичини збудували Академічний дім — триповерхову будівлю у стилі української сецесії, зі стилізованими елементами народного дерев’яного будівництва в гуцульській манері. Найбільший внесок серед меценатів зробив Євген Чикаленко, про що сьогодні нагадує меморіальна табличка біля входу до корпусу. Серед жертводавців дому також були Василь Симиренко, Микола Аркас, Теофіль Дембицький і, звісно, сам Михайло Грушевський.
Первісне планувально-просторове рішення самої споруди було характерне для організування студентського житла та навчання на той час: високий поверх сутерин, у якому облаштували кухню з їдальнею, службові й господарські приміщення; підвал для господарських потреб. У партері були загальна кімната, читальня, бібліотека, шпиталик, канцелярія. На верхніх поверхах містилися житлові кімнати студентів, на мансардному — майстерні та стрих.
Автентичні сходи, вбетоновані в стіни, перила, плитка — усе це уявно переносить нас на початок ХХ століття. Чільний фасад споруди асиметричний: висока південна частина зі стрімким наметовим дахом із гуцульськими причілками та великим мансардним вікном. Дещо нижча північна частина накрита двосхилим дахом із меншим мансардним. На межі двох частин влаштовані сходи виходу на партер, сіни та сходова клітка, що сполучає усі рівні будівлі. Від півдня та заходу мансардний поверх освітлюють малі мансардні вікна.
Стрімкі дахи спочатку були з типової тогочасної покрівлі — ґонти. На сьогодні вони замінені на листи металопластикової дахівки. Звідси їх підтримують різьблені високі кронштейни, що формують фризовий пояс верху стін. Поля стіни між кронштейнами та низ вікон верхнього поверху декоровані керамічними плитками з народним гуцульським узором. Мансардні вікна декоровані дерев’яними різьбленими елементами. До бічного західного фасаду прилаштовані зовнішні евакуаційні металеві сходи. А поряд з головною вулицею, на території коло Академічного дому, облаштували відпочинкову зелену та спортивну зони.
Казарма, жіноча гімназія, інтернат, гуртожиток і навчальний корпус
Усе це про Академічний дім, який неодноразово змінював своїх власників та орендарів і частково — функційне призначення. Позаяк в Академічному домі до 1912 року також діяла управа Наукового товариства імені Т. Шевченка, то там тимчасовий прихисток знаходили відомі українські літератори, науковці, громадські та політичні діячі: Володимир Дорошенко, Вадим Щербаківський, Богдан-Ігор Антонич, Василь Пачовський, Ярослав Рудницький, Олекса Гасин, Микола Лемик, Роман Купчинський, Ярослав Стецько…
У вересні минулого року про одного з них — скульптора, поета, коменданта УСС, активного діяча армії УНР Михайла Гаврилка — засвідчила меморіальна дошка з горельєфом, та промовистим написом: «У цьому будинку закликав до боротьби за Самостійну Україну…», яку встановили на фасаді корпусу.
Під час Першої світової війни в Академічному домі облаштували казарму й розмістили сотню січових стрільців. Коли ж після них до будівлі зайшли російські військові, то внаслідок їхнього нишпорення зникли рукописи українських письменників, архів Ю. Федьковича і депозит Лесі Українки. Після закінчення війни й українсько-польських боїв за Львів в Академічному домі облаштували жіночу гімназію сестер василіянок, яку очолював В. Щурат. Тут неодноразово відбувались українські імпрези, виставки, що не тішило шовіністично налаштовані антиукраїнські кола, провокуючи погроми й напади на Український дім. Один із них скоїли польські студенти напередодні відкриття виставки робіт малярської школи О. Новаківського, приуроченої до 10-ї річниці Листопадового чину, що мала відбутися 1 листопада 1928 року. А через два роки під час погромів знищили багато творів відомих митців.
Коли 1939 року, напередодні приходу радянської влади до Львова, польський режим закрив Академічний дім, то завдяки старанням митрополита Андрея Шептицького тут якийсь час функціонував Український християнський інтернат. Однак невдовзі вже нова влада передала будівлю Академії наук УРСР.
У 1950-ті роки в колишньому Академічному домі облаштували гуртожиток № 1 Львівського поліграфічного інституту, а з часом відкрили корпус № 2 цього вишу, що на той час уже став Українською академією друкарства.
— За кілька десятків років він наповнився лабораторіями з потужним поліграфічним устаткуванням як вітчизняного, так і закордонного виробництва, зокрема від меценатів, — наголошує професор кафедри комп’ютеризованих комплексів поліграфічних та пакувальних виробництв Олег Книш, який разом з інженером Ярославою Яриш провадить ними екскурсію.
Ідеться про лабораторії друкарського устаткування, брошурувально-палітурного устаткування, альтернативних приводів штанцювальних пресів, технології паковань. У них міститься відповідне устаткування для навчання та наукових потреб.
