Впродовж дня 26 листопада у вестибюлі біля Актової зали лунала жалобна музика, а з екрана транслювали спогади очевидців, думки дослідників про страшну антилюдську трагедію, що відбулася на українських землях у 1932–33 роках.
А наприкінці робочого дня просвітяни і студенти запалили свої свічки пам’яті і виставили їх перед входом до головного корпусу. Очільниця «Просвіти» Христина Бурштинська звернулася до молоді, наголосивши, як нам важливо берегти пам’ять і передавати її наступним поколінням. Просвітянин Мирон Бурштинський поділився спогадами очевидців Голодомору, які почув, коли був студентом. Завершилося вшанування молитвою за жертви цієї жахливої радянської акції.
Такий захід – вшановувати пам’ять невинно убієнних голодом українців – у нашому університеті давно став традицією насамперед просвітян і, зрештою, всіх охочих студентів та викладачів, керівництва. Вперше він відбувся до 60-річчя цих подій, удруге – до 70-річчя і відтоді вже щороку політехніки різними заходами згадують українців, які загинули голодною смертю. І неодмінно запалюють свічку національної пам’яті, що свого часу зініціював відомий на сьогодні дослідник Голодоморів, американський історик, політолог, упорядник звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932–1933 років Джеймс Мейс. Саме він уголос офіційно відкрив світові правду про Голодомор, пояснивши це просто й мудро: «Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене».
Нині нам моторошно усвідомлювати, як тоді, у 30-ті роки минулого століття, режим використовував голод, аби знищити націю, дух та ідентичність українського народу, неможливо до кінця уявити, як люди різного віку, зокрема діти, вимирали голодною смертю. На щастя, знайшлися свідки, яким вдалося дивом донести світові правду про це. Скажімо, український письменник Василь Барка у романі «Жовтий князь». Англійський репортер Ґарет Джонс, про якого два роки тому вийшов фільм «Ціна правди», свідчив: «Я пройшов через безліч сіл… Скрізь чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо!».
Тоді цих людей міг врятувати хліб, але їхній хліб забрали. Нині їх може врятувати наша пам’ять, що не дає забути правду про злочини репресивних жахіть.
Отож запалімо свічку пам’яті. Її світло зігріє душі невинно замордованих голодом і, за словами Мейса, освітить «майбутнє без жертв, без насильства, без жахів».
