8 жовтня 2024 року в Залі Захарієвича головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка» відбулася міжнародна панельна дискусія «Українські спільноти за кордоном: стійкість, зростання, поступ». Подія, яку організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою у партнерстві з Інститутом екуменічних студій Українського католицького університету, стала невід’ємною частиною XVII Екуменічного соціального тижня у Львові. Вона об’єднала провідних представників української діаспори і міжнародних організацій для обговорення розвитку українських громад за кордоном. Перед початком події відбулася зустріч почесних гостей та промовців панельної дискусії із ректором Львівської політехніки, професором Юрієм Бобалом.
З вітальними словами виступили владика Степан Сус, єпископ курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ; доктор Юрій Бобало, ректор Національного університету «Львівська політехніка»; доктор Тарас Добко, ректор Українського католицького університету; отець доктор Роман Фігас, директор Інституту екуменічних студій УКУ; доктор Ян-Філіп Вьольберн, заступник директора Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Модерували захід Ірина Ключковська, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», та Андрій Яців, заступник директорки МІОКу.
Захід розпочався із вшанування пам’яті українських воїнів, загиблих у час геноцидної війни росії проти українців.
Відкриваючи подію, модераторка Ірина Ключковська наголосила на давній традиції партнерства МІОКу з Інститутом екуменічних студій УКУ в обговоренні суспільно значимих питань.
Владика Степан Сус, який передав присутнім найщиріші побажання від Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. Владика зазначив, що Пасторально-міграційний відділ УГКЦ, який він очолює, є своєрідним Міністерством закордонних справ Церкви, яке вибудовує стосунки між Києвом та осередками проживання українців у світі. За підсумками своїх нещодавніх закордонних візитів, він відзначив національне навернення українців, яке вони гостро відчули, опинившись далеко від дому, і коли вони стали переосмислювати все те, що у них забрала війна. Він також наголосив, що під час зустрічей із нашими земляками за кордоном дедалі частіше порушувалася тема необхідності якісної української освіти, тож із гострою необхідністю постало питання розширення мережі освітніх закладів для українських дітей та молоді. Владика закликав вже зараз подумати про те, що ми можемо зробити для стійкості українських громад, їхнього зростання – і це розуміння вже стане частиною успіху.
Ірина Ключковська нагадала присутнім, що нещодавно у Львівській Політехніці відбулася презентація книги Блаженнішого Святослава «Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!», вже в самій назві якої закладений концепт стійкості української нації, українського світу – як однієї із найбільших чеснот.
Юрій Бобало, ректор Львівської політехніки, наголосив, що МІОК понад тридцять років є надійним партнером українців у світі, незмінно опікуючись питаннями співпраці зі закордонними українцями, зберігаючи давно налагоджені зв’язки й постійно примножуючи нові. Він підкреслив, що сьогодні, коли в розпалі жорстока війна, яку проти України розв’язала москва, згуртованість українців по цілому світу відіграє критично важливу роль, адже саме завдяки єдності ми здатні вигнати московських окупантів, підтримуючи подвижництво Сил оборони України.
Очільник Університету закликав не забувати, що з початком повномасштабної війни мільйони наших співгромадян вимушено переїхали за кордон, і колосальну роботу з прийняття, поселення, підтримки біженців, не шкодуючи фізичних і матеріальних ресурсів, здійснюють закордонні українські громади. Таким чином українські спільноти за кордоном поповнюються новими людьми, належність яких до української нації конче необхідно зберегти, а часто й наново виплекати.
Тарас Добко зазначив, що ще до великої війни українство було глобальним явищем, але чи захочуть і чи зуміють сьогодні українці зберегти українську ідентичність за кордоном? – таке питання ставить ректор УКУ. Особливо це стосується тих, хто покинув Україну із початком повномасштабного вторгнення: чи не законсервують вони свою, ще не до кінця сформовану, ідентичність через їхню неприсутність в Україні? Чи захочуть і чи зможуть українці ставати амбасадорами України за кордоном, обіймати посади у міжнародних фондах, агенціях, організаціях? Чи формуватимуть вони публічну опінію на підтримку України? Адже результат цієї війни залежить не лише від військової та економічної потуги, а й від формування публічної думки у західних демократіях, від яких залежить підтримка нашої боротьби. Тому роль українців, які виїхали і перебувають за кордоном, є дуже важливою. Якими є ментальні та фізичні стежки українців додому? Що можуть зробити університети, щоб ці стежки формувати і прокладати? Що можуть запропонувати українські церкви та релігійні організації у взаєминах із новоприбулими, і чи готова держава тісно співпрацювати із Церквою щодо цього? Як створити ефект синергії серед різних гравців на цьому полі, якими є посольства, Український інститут, університети та їхня міжнародна діяльність, церкви тощо? Промовець наголосив, що сьогодні український досвід має глобальний характер, і українці за кордоном мали б відчути, як зміцнення зв’язків з Україною посилює їхню суб’єктність, дає їм конкурентну перевагу в глобальному світі, адже тільки разом ми можемо досягнути успіху.
Отець доктор Роман Фігас подякував МІОКу за багатолітню співпрацю і зазначив, що питання стійкості в умовах затяжної війни набуває особливого значення. Тому нашим завданням є творити спільноту, в якій ми підтримуватимемо одне одного, зокрема і за кордонами України. Ця спільнота має бути залучена у процеси, які відбуваються в Україні. Слід творити також мережеві спільноти, які спілкуватимуться між собою вже зараз, це зробить їх більш ефективними, підніме їхній потенціал.
Від Фонду Конрада Аденауера присутніх привітав Ян-Філіп Вьольберн, який теж відзначив важливість обговорюваної тематики, адже, за його спостереженнями, у Німеччині багато українців намагаються максимально інтегруватися в спільноту німців. Тому постають питання: як зберегти ідентичність українців за межами Батьківщини і що думають українці в Україні стосовно своїх земляків, які перебувають за кордоном. Зокрема він навів приклад опитування, проведеного Центром Разумкова, стосовно різного бачення українців щодо майбутніх кар’єрних та електоральних перспектив своїх співвітчизників, які виїхали за межі держави. Пан Вьольберн поінформував, що для підтримки молоді в Україні, яка прагне розвиватися, його інституція запровадила стипендію, на здобуття якої вже надійшло понад 200 заявок, і запевнив, що Україна завжди може розраховувати на підтримку Фонду Конрада Аденауера.
Власним досвідом і практикою трансформації своїх громад за 2,5 року великої війни, а також візією майбутнього поділилися промовці з різних континентів.
Основні аспекти нової комплексної політики комунікації з українською всесвітньою спільнотою, яку зараз розробляє Міністерство закордонних справ України, озвучила Катерина Терек, заступниця представника МЗС України у Львові. Вона озвучила такі основні аспекти:
Головними компонентами цієї політики є, передусім, освітні потреби українців за кордоном. Підтримка українських суботніх та недільних шкіл, створення білінгвальних шкіл – це важливі кроки для того, щоб українці за кордоном мали доступ до української освіти.
Другим пунктом є популяризація української мови за кордоном. Це новий елемент у роботі МЗС, що включає курси української мови як іноземної.
Третій аспект – залучення української спільноти за кордоном до адвокації інтересів України. Це включає проведення протестів, маніфестацій, конференцій.
Четвертий важливий аспект – залучення українців за кордоном до відбудови України. Українське зовнішньополітичне відомство розуміє, що ситуація є складною. Проте українці за кордоном можуть відігравати важливу роль у відновленні нашої держави. Важливим інструментом у цьому напрямі є ініційований Президентом України законопроєкт, що має допомогти об’єднати українців за кордоном для допомоги Україні.
Ми маємо працювати разом, щоб зміцнювати нашу спільноту незалежно від того, де вона знаходиться. Адже мільйони людей, які виїхали за кордон під час широкомасштабної війни, є невід’ємною частиною нашого суспільства. На цьому акцентувала доктор Ірина Ключковська. Вона наголосила, що історично на українців за кордоном навішували ярлики: радянська пропаганда називала їх націоналістами, інші зневажливо ставились до них як до людей, які покинули країну з різних причин. Промовиця наголосила на необхідності змінити цю риторику, оскільки закордонні українці – це не просто мігранти, це наші люди, частина нашої нації, і їхній внесок у розвиток країни є безцінним.
Пані Ключковська акцентувала, що сьогодні ми маємо розуміти, що при формуванні політики нашої держави важливо враховувати обов’язок перед цими людьми. Україна має два крила – тих, хто живе в країні, і тих, хто підтримує її з-за кордону. Наші люди за кордоном – це не ресурс, це частина України, яка опинилася за її межами через різні обставини. Ми є свідками того, як держава робить розворот у бік світового українства – і це лише початок.
Директорка МІОКу процитувала Президента України, який заявив, що нас є 65 мільйонів, враховуючи людей в Україні і за її межами. Ідея створення міністерства єдності означає, що буде створена інституція, яка опікуватиметься українцями за кордоном. Дуже важливо зберегти баланс уваги до тих, хто повертається, і до тих, хто залишається за кордоном.
Розпочав панельну дискусію отець доктор Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій УКУ, який коротко охарактеризував хвилі української еміграції і на прикладі з власного життя розповів про досвід українських спільнот за кордоном та важливість родини, що плекає українські цінності й не дає дітям забути рідної мови. Особливо отець доктор акцентував на ролі Церкви, зокрема УГКЦ у збереженні самоідентифікації наших земляків в еміграції в усі часи. Він виділив дві важливі умови збереження української ідентичності на еміграції: по-перше, діаспора має інтегруватися, а не асимілюватися; по-друге, слід плекати зв’язки з рідним краєм.
Любов Любчик, голова Світової координаційної виховно-освітньої ради Світового Конґресу Українців, Париж, Франція, підкреслила, що українців не 30 мільйонів, на які сподіваються російські вороги, а потужна 60-мільйонна українська спільнота, яка є монолітом у протидії російському агресорові. Тому до цих трьох слів: стійкість, поступ і зростання, пані Любчик пропонує додати слово «єдність». Бо тільки об’єднана україномовна спільнота за кордоном зможе ефективно відстоювати інтереси української держави. Єдність і відданість – це про перемогу.
Промовиця наголосила на важливості освіти як складової розвитку української спільноти у світі. За даними Світового Конгресу Українців і СКВОР, мережа українського шкільництва налічує близько 350 суботніх і недільних шкіл, які діють на всіх п’яти континентах. Це золотий скарб для збереження, формування і розвитку української ідентичності та національної свідомості.
Голова СКВОР відзначила, що сьогодні замало навчити дітей за кордоном читати і писати українською. Дуже важливо дати їм відчуття шани до українських героїв, які сьогодні захищають нашу незалежність, відчуття любові до рідної землі, відчуття приналежності до великого українського роду. Це і є місія організації.
Мирослава Керик, голова правління Фонду «Український дім», Варшава, Польща, компетентно, професійно та з гордістю представила проєкти своєї спільноти, яка продемонструвала стійкість, поступ і зростання не на словах, а у важливих справах – підтримці та допомозі українським воєнним мігрантам у Польщі. Вона розповіла про успішне функціонування організації «Український дім» – місця, яке фактично стало осередком сили для українців, масштаб діяльності якого значно зріс з моменту повномасштабного вторгнення. Організації вдалося в кризових умовах розбудувати діяльність та стати ключовим хабом для допомоги українцям у Польщі. «Український дім» еволюціонував від таких основних довоєнних напрямів діяльності як інтеграція українських мігрантів у Польщі, інформаційна підтримка, збереження української ідентичності та адвокація, ставши після 24 лютого 2022 року фактично кризовим центром. Пані Керик з гордістю відзначила відчутне зростання кількості українських організацій у Польщі за останні два роки.
«Ми перебуваємо на роздоріжжі. Ми або знайдемо модель, яка дозволить якісно розвивати українське життя по всьому світу, підтримувати Україну та інтегрувати тих, хто повернеться, або ж не знайдемо такої моделі, що створить додаткові ризики». Такою думкою поділився Андрій Шевченко, голова місії Світового конгресу українців в Україні. Він акцентував на важливості усвідомлення нових реалій: «Коли президент Зеленський став президентом, він заявив, що нас є 65 мільйонів. Ми тоді рахували 45 мільйонів в Україні і 20 мільйонів по світу. Якщо зараз на підконтрольній Україні території проживає близько 30 мільйонів, то можливо вперше в історії української нації ми опинилися в ситуації, коли за межами України українців може бути більше, ніж тих, що проживають у країні.» Це нові цифри, нова якість і нові важелі політичного впливу.
Окрім того, маємо справу з новою якістю: за кордоном наші традиційні організації української діаспори поєдналися з представниками зрілого українського громадянського суспільства. Серед тих, хто залишив Україну за останні роки, є багато активістів, людей здатних до швидкої самоорганізації, які пройшли два або навіть три Майдани. Це створило цікавий сплав: традиційні громади та нова енергія, новий активізм, що вилився за межі України.
Нові реалії покликали до життя нові політичні інструменти та новий рівень доступу. Інтерес до України зараз надає українцям за кордоном доступ до урядів і політиків, яких раніше не було. Політики та уряди за кордоном самі шукають діалогу з українцями, оскільки це стало важливим фактором.
Наталія Пошивайло-Таулер, регіональна віцепрезидентка Світового Конґресу Українців в Океанії та Азії, Мельбурн, Австралія, очільниця освітньої референтури Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) та голова Союзу українок штату Вікторія, розповіла про чітко розроблену стратегію співпраці в межах регіону, про особливості внутрішньої комунікації, пріоритетні напрями діяльності, зокрема політичну діяльність та культурну дипломатію, а також ідеї менторства для нових громад та розвитку українського шкільництва за кордоном. Промовиця наголосила: «Стара діаспора – марафонці, молоді громади – спринтери, які мають великий запал, але ще не мають такої витримки. Ми повинні бути стійкими, нам важливо об’єднати одних і других для синергії спільнот, щоб українська справа тривала, щоб була тяглість, поповнення».
Юрій Данилишин, віцепрезидент Світового конгресу українців у Південній та Центральній Америці, голова Українського культурного товариства «Просвіта» в Аргентині (м. Буенос-Айрес), якому цьогоріч виповнилося 100 років, поділився міркуваннями про те, які виклики постають перед українською спільнотою у Південній та Центральній Америці. Він наголосив на необхідності консолідованих зусиль громад як єдиної запоруки ефективності та довговічності української діаспори. Промовець акцентував на важливості функціонування суботніх шкіл, танцювальних ансамблів, літературних гуртків – як чинників, що передають фольклор і традиції нашого народу наступним поколінням. Пан Данилишин акцентував на прискоренні темпів асиміляції та на необхідності примноження українського інтелекту, який допоможе розвивати українське життя за кордоном, тим самим затримуючи процеси асиміляції.
У своєму виступі Євген Семенов, віцепрезидент Світового Конгресу Українців на Близькому Сході та Центральній Азії відзначив: «Наше завдання – будувати міцні зв’язки та взаємну підтримку. Ми працюємо над збереженням української культури, підтримкою України і робимо все можливе для нашої перемоги».
Розповідаючи про роботу у цьому регіоні, він зазначив, що пріоритетом їхньої діяльності було об’єднання українців навколо української ідентичності та цінностей, а також формування розуміння України серед місцевого населення через організацію культурних заходів, фестивалів, кінопоказів, виставок, майстер-класів, а також через залучення місцевих медіа, щоб доносити інформацію про Україну.
Після 2022 року ситуація кардинально змінилася. Світ, зокрема й Близькосхідний регіон, усвідомив, що українці – це самобутня та героїчна нація, яка бореться за свободу. Країни регіону, включно з урядом ОАЕ, надають гуманітарну допомогу, зокрема Саудівська Аравія – понад 400 мільйонів доларів.
Подія відбулася у змішаному форматі. Приємно, що МІОК отримав підтримку у виборі тематики та питань, які були винесені на обговорення. Про це свідчить велика кількість позитивних відгуків, які ми отримали.
Довідково
Міжнародний суспільний форум «Екуменічний соціальний тиждень» – це майданчик для діалогу та осмислення подій, що резонують в Україні та у світі. Форум відбувається щорічно вже 17 років поспіль. У фокусі цьогорічних дискусій – стійкість спільнот: шлях до зцілення та відновлення країни. Свідчення стійкості у часі війни, реінтеграція громад та ветеранів, українські спільноти за кордоном, переслідування релігійних спільнот на тимчасово окупованих територіях – про все це упродовж чотирьох днів у Львові дискутують науковці, представники релігійних спільнот та лідери різних секторів.
