«29 лютого по всій Україні тривав останній етап Міжнародного ХХ конкурсу з української мови ім. Петра Яцика. Це подиву гідний проєкт за тривалістю в часі, за кількістю охоплення учасників, за стимулом та метою служіння МОВІ як ідеї Незалежности, Свободи і Соборности. Це грандіозна ідейно-організаційна акція як спадок великого мецената Петра Яцика і невтомна праця цілої армії викладачів, вчителів, батьків, школярів, учнів на чолі з такими двигунами цієї справи, як М. Слабошпицький, Володимир Загорій, Павло Гриценко. Маю за честь бути Головою наглядової ради цього конкурсу і її представником на Львівщині.
Навіть у час війни значна частина країни не зуміла озброїтися проти Москви найвлучнішими й переможними кулями в тилу – українським словом. Саме в час війни до влади приведено відвертого ворога української мови, типового совка у сприйнятті мови як какая разніца Зеленського. Саме мовне питання в час війни розділило країну на минуле і майбутнє. Російська мова – це мова окупації. Українська мова – це мова Свободи. Майбутнє було сьогодні в дуже скромному залі однієї з центральних шкіл Львова. Попри виняткову світлість на личках школярів та студентів, чулася в залі тривога і непевність. Я бачила перед собою ослаблу, але зосереджену й цілеспрямовану авдиторію. Звісно, на завершальний письмовий етап конкурсу не прийшов ЖОДЕН представник Львівського управління освіти. Слуги чужих народів, а це їхня власть і тут, не служать мові Шевченка. Вони однієї мови з ворогом, з путіним. Тому дуже дивно, що одне із завдань для 10 класу містило переклад з російської мови… Хто це таке сотворив???? Тішуся, що учні були обурені, бо вони просто вже НЕ РОЗУМІЮТЬ мови окупанта і не хочуть її розуміти. Згадайте Шевченкове: «Говорить умію, та не хочу». Отже, учасники конкурсу своєю мовною свідомістю випередили укладача завдань для 10 класу. У цьому, як на мене, основний позитив нашої сьогоднішньої праці. Всі, хто писав сьогодні, вже перемогли в другому турі. Вітаю і бажаю сили знань і сили характеру.
Тримаймося, українці, освячені нашим великим СЛОВОМ як нашою національною неповторністю й передумовою державности. Мова – зброя, кордон і фортеця. Зустрінемося в травні, коли прозвучать імена переможців».
Ірина Фаріон
